Annotation

Преподобний Єфрем Сирин (IV століття) народився в стародавньому месопотамському місті Нісівіне і, прийнявши чернецтво, прославився висотою свого духовного життя. Творіння святого Єфрема ще при його житті переводилися на інші мови і навіть читалися в церквах після Святого Письма. Читання молитовних творів преподобного Єфрема істотно-рятівною для православної душі.

Свт. прп. Єфрем Сирин. Творіння. Том 1

Життя і праці преподобного Єфрема Сирина

Слово про чесноти та пороки

Про страх Божий

Про безстрашність

Про що не мають в собі любові

Про довготерпіння

Про що не має в собі довготерпіння

Про терпіння

Про що не має в собі терпіння

Про негнівливість

Про запальності

Про лагідності

Про лукавстві

про істину

Про послух

Про непокори і ремстві

Про те, щоб не мати заздрості і суперництва

Про заздрість і суперництво

Про те, щоб не бути злоріка

Про лихослів'я і лихослівних

Про здержливість

Про нестриманість

Викриття самому собі і сповідь

У скинення гордині

слово зворушливе

слово подвижницьке

У наслідування притч

В виправлення тих, які вдаються до пристрастей і жадають почестей

Викриття собі самому і сповідь

Про пристрасті

Про покаяння

Про серцевому сокрушении

Слово зворушливе перше

Слово зворушливе другого

слово Увещательная

Слово про друге пришестя Господа нашого Ісуса Христа

Слово перше, про що померли батьків

Слово другому ж йдеться про померлих батьків

Про лайки з дияволом

Про душевному страху

послання

Слово про те, як душа, коли спокушає її ворог, повинна зі слізьми молитися Богу

Про чесноти. До молодшого подвижнику

Передмова

Повчання перше

Повчання друге

Повчання третє

Повчання четверте

Про чесноти

Передмова

На слова: прийди собі ... (Втор. 4: 9)

Передмова

Глава 2. Притча

Про те, що мало б сміятися і розсіюватися, але плакати і проливати про себе сльози

Поради новоначальному ченцеві про духовне життя

блаженства

блаженства

Про те, як купується людиною покору

Життя блаженного Аврамія і племінниці його Марії

Слово про прекрасне Йосипа

Слово на Преображення Господа і Бога Спасителя нашого Ісуса Христа

Слово про суд і про розчуленні

Про правою життя

Повчальні слова до єгипетським монахам

Повчання I

Повчання 2

Повчання 3

Повчання 4

Повчання 5

Повчання 6

Повчання 7

Повчання 8

Повчання 9

Повчання 10

Повчання 11

Повчання 12

Повчання 13

Повчання 14

Повчання 15

Повчання 16

Повчання 17

Повчання 18

Повчання 19

Повчання 20

Повчання 21

Повчання 22

Повчання 23

Повчання 24

Повчання 25

Повчання 26

Повчання 27

Повчання 28

Повчання 29

Повчання 30

Повчання 31

Повчання 32

Повчання 33

Повчання 34

Повчання 35

Повчання 36

Повчання 37

Повчання 38

Повчання 39

Повчання 40

Повчання 41

Повчання 42

Повчання 43

Повчання 44

Повчання 45

Повчання 46

Повчання 47

Повчання 48

Повчання 49

Повчання 50

Слово на Друге Пришестя Господа нашого Ісуса Христа

Слово про загального Воскресіння, про покаяння і любові, про Друге Пришестя Господа нашого Ісуса Христа

Слово на Пришестя Господнє, на скончание світу і на пришестя антихристово

Слово на Чесний і Животворящий Хрест і на Друге Пришестя Господа, а також про любов і милостині

Слово на єретиків, в якому притчею про бісер (перлині) і іншими настільки ж ясними вказівками доводиться необхідність вірування, що Свята Богородиця для порятунку світу зачала і народила Господа і Бога нашого не по природним законам

Слово про злоязичія і пристрастях

Похвальне слово іже во святих отця нашого Василю Великому

Про дружину грішниці, помазала Господа миром

Похвальне слово славним мученикам, у всьому світі постраждалим

Слово про Авраама і Ісаака

Слово про пророка Даниїла і про трьох святих отроків, як відповідь тим, хто стверджує: «час лукаво, не можу спастися ми мали"

Про терпіння

Про блаженства і горе

Похвальне слово святим четиредесяті мученикам

Поради подвижникам

Повчання подвижникам

Відповіді на деякі питання

Умовляння, або Огласительне повчання, монахам

Сказання про юродивой

Про восьми помислах

Про духовний стан

Слово про священство

Про те, як ченцеві бути досконалим

Відповідь братові про священика Іллі

Свт. прп. Єфрем Сирин. Творіння. Том 1

Святий преподобний Єфрем Сирин

творіння

Том 1

© Видавництво прп. Максима Сповідника, Барнаул, 2005

Життя і праці преподобного Єфрема Сирина

Преподобний Єфрем Сирин народився, ймовірно, в перші роки четвертого століття, в Нізібії, головному місті північно-східної частини Месопотамії, або в околицях його. Предки його, як сам він свідчить, були жебраками, які харчувалися милостинею; діди вже стали хліборобами і жили в достатку; батьки також були землеробами і перебували в родинних стосунках з незнатними міськими жителями. Але незнатного роду винагороджувалася християнськими чеснотами і піклувальних батьків про виховання свого сина в страсі Божому. Сам преподобний Єфрем говорить про роки своєї юності: «Я був уже причасником благодати, - від батьків отримав настанову про Христа. Народили мене по плоті вселили мені страх Господній. Бачив я сусідів, що живуть в благочесті, чув про багатьох, які постраждали за Христа; батьки при мені сповідали Його перед суддею, я родич мученикам ».

Ще в перші роки життя Єфрема Бог показав майбутнє велич дитяти в знаменному баченні, або сні, внаслідок якого, може бути, він і названий був Єфремом, тобто плодоносним. Було відкрито, що на мові дитини зросла виноградне дерево, яке так, нарешті, розрослося, що гілками своїми покрило всю землю, і було так родючого Краю, що чим більше птиці їсти плоди його, тим більше множилися плоди.

Але літа юності не пройшли для Єфрема без деяких спотикання. Від природи полум'яний, він був дратівливий, а в юної плоті часом порушувалися нечисті бажання. У таких рисах представляв згодом сам Єфрем перші роки своєї юності, хоча, без сумніву, в його зображенні не можна не помітити того глибокого смирення, яке становило характерну рису його характеру в чернецтві. «Ще в молоді літа, - каже він у своїй« Сповіді », - сказав я обітницю; проте ж в короткі ці роки був я злоязичія, бив, сварив інших, сперечався з сусідами, заздрив, до дивних був нелюдський, з друзями жорстокий, з бідними грубий, через незначні справ входив в сварки, надходив нерозважливо, віддавався худим задумам і блудним думкам, навіть і не під час плотського збудження ». А допитливість молодого, ще незрілого розуму, що посилюється осягнути те, що вище сил його, або легковажність молодості втягнули його в деякі сумніви щодо Промислу Божого. «В юності, - каже він, - коли жив я ще в світі, нападав на мене ворог; і в цей час юність моя ледь не запевнила мене, що що відбувається з нами в житті випадково. Як корабель без керма, хоча керманич і стоїть на кормі, йде назад, або зовсім не рушає з місця, а іноді і перекидається, якщо не прийде до нього на допомогу або Ангел, або людина, так було і зі мною ».

Але Промисел Божий не залишив без остороги коливається юнака, і наступні події, розказані самим Єфремом з глибоким жалем, послужили йому зрозумілим уроком про Промисел і переходом до нового способу життя. Одного разу, за наказом батьків відправившись за місто, Єфрем запізнився і зупинився ночувати в лісі разом з пастухом овець. Вночі напали на стадо вовки і розірвали овець. Коли пастух оголосив про це господарям стада, ті не повірили і звинуватили Єфрема в тому, ніби він привів злодіїв, які розкрали овець. Єфрем був представлений судді. «Я виправдовувався, - каже він, - розповідаючи, як була справа. Слідом за мною був приведений хтось, спійманий в перелюбстві з однією жінкою, яка втекла і сховалася. Суддя, відклавши дослідження справи, обох нас разом відіслав до в'язниці. У висновку знайшли ми одного хлібороба, наведеного туди за вбивство. Але і приведений зі мною не був перелюбником, а хлібороб - вбивцею, так само як і я - викрадачем овець. Тим часом, взяті під збереження у справі хлібороба - мертве тіло, по моїй справі - пастух, а по справі чужоложникове - чоловік винною жінки; тому їх і стерегли в іншому будинку.

Провівши там сім днів, на восьмий бачу уві сні, що хтось говорить мені: «Будь благочестивий, і зрозумієш Промисел; перебери в думках, про що ти думав, і що робив, і по собі пізнаєш, що ці люди страждут НЕ несправедливо; але не уникнуть покарання і винні ». Отже, прокинувшись, став я міркувати про бачення, і, відшукуючи свій проступок, згадав, що одного разу, будучи в цьому ж селищі, на поле, серед ночі, зі злим наміром вигнав я із загороди корову одного бідного мандрівника. Вона знесилилась від холоду і від того, що була непраздна; її наздогнав там звір і розтерзав. Як тільки я розповів укладеним зі мною цей сон і свою провину, вони, порушені моїм прикладом, почали розповідати про свої: селянин, - що бачив людину, який тонув у річці, і міг йому допомогти, але ж не допоміг; а міський житель, - про те, що приєднався до обвинувачам однієї жінки, оклеветанной в перелюбстві. «Вона, - говорив він, - була вдова; брати її, звівши на неї провину цю, позбавили її батьківської спадщини, давши з нього частину мені, за умовою ». При цих оповіданнях почав я приходити зламаю їхнє, бо в цьому була деяка явна нагороду вона. І якби все це сталося тільки зі мною, можна було б сказати, що все це сталося зі мною по людських причин. Але нас трьох спіткала та сама доля. І значить, є хтось четвертий, месник, який не в родинних стосунках з терплять марну образу і не знайомий нам, тому що ні я, ні вони ніколи не бачили його, - так як я описав їм зовнішність того, хто прийшов до мене уві сні.

Заснув я іншим разом, і бачу, що той же говорить мені: «Завтра побачите і тих, через кого терпите ви образу, і звільнення від зведеної на вас наклепу».

На другий день дійсно представлені були градоначальнику разом з Єфремом і іншими товаришами його за висновком ще п'ять чоловік, обвинувачених в різних злочинах. З них двоє були братами оклеветанной вдови і взяті в темницю за інші, дійсно ними скоєні злочини; а троє інших були невинні в тому, за що були посаджені до в'язниці, але, як самі вони відкрилися Єфрема, були винні в лжесвідченні. Дослідження ...

Пропоновані читачеві в цій книзі вибрані твори одного з найбільших подвижників перших століть християнства - преподобного Єфрема Сирина - допоможуть кожному християнинові просунутися на шляху до порятунку - головне завдання в житті будь-якої людини. Видання розраховане на широке коло православних читачів.

* * *

Наведений ознайомлювальний фрагмент книги Вибрані твори (Преподобний Єфрем Сирин, 2014 року) надано нашим книжковим партнером - компанією ЛітРес.

Творіння преподобного Єфрема Сирина

Слово про суєту життя і про покаяння

Силкуйтеся ви, що залишили життєву суєту і все скорогібнущее, і не звертайтеся до цього знову серцем своїм. Багатство преходит, слава зникає, краса в'яне, все змінюється і зникає, як дим, переходить, як тінь, згладжує, як сон. Тому-то Соломон сказав: суєта суєтствій, всіляка суєта (Екл. 1: 2). Тому-то і Давид оспівував, кажучи: чином ходить людина, обаче всує мятется (Пс. 38: 7). Дійсно, всує вони перелякані, які люблять клопоти справжнього життя. Дійсно, всує вони перелякані, всує тривожаться, всує хвилюються, які збирають і кладуть в скарбниці, що незабаром загине, чого неможливо їм взяти з собою. Бо, все залишивши, голими, як народилися, підемо ми до Страшного Судді. Покинувши всі зібрані нами скарби, голі, жалюгідні, похмурі, затьмарені, розтрощені, приниженні, для всіх відкриті, боязкі, тремтливе, посупленние, збентежені, схилившись особою в землю і закриваючи його від сорому, - так підемо, так з'явимося, так будемо стояти на оном великому, на нім страшному, безсторонньому, непідкупному, незбагненному для нас Судилище, де тремтять Ангели, де поставлені страшні Престоли, де читаються Книги діянь, де річка невгасимого вогню, де немилосердний черв'як, де непроникна світлом тьма, де хладний тартар, де Незмовкаюча нарікання і скрегіт зубів, де безперестанні сльози, де немолчном зітхання, де невтішний плач, де місце не сміху, але ридання, де місце не вигуків, але трепету, де місце не радість, але зітхань, де місце не забав, але Суду.

Справді, страшно чути, страшно і бачити, як будь-яка тварина раптово повстає, збирається, піддається покаранню і звіту за все слова, справи і помисли, за будь-який гріх, досконалий і вдень, і вночі. Великий страх тоді, браття, великий трепет! Велика потреба, який ніколи не було і не буде до цього дня, спіткає тоді, коли Ангели потечуть, труби зазвучать, зорі спадуть, сонце затьмариться, небеса свіются, вся земля захиталась. Сили спонукати, Серафими, Херувими прийдуть в рух, і горішнє, і долішнє, і земне, і пекла смятется і захитається, відкриються труни, зберуться тіла, підготувала Судилища. Великий буде тоді страх, несказанне трепет, невимовна потреба! Велика ця буря, велика зірвалась, важке обставина, незбагненне сум'яття, велике ридання!

Послухаємо, що говорить Данило: Аз Данило видех в бачення моєму нощію ... доки престол поставиш, і Старий Денмі сів ... Престол Його полум'я вогненне, колеса Його огонь палящь. Річка вогненна течаше ісходящі перед Ним ... пітьми тим предстояху Йому: судищі сів, і книги отверзошася ... Вострепета дух мій ... Я Данило, і бачення глави моєму смущаху ма (Дан. 7: 2, 9-10,15). Ах! Пророк, в баченні споглядаючи майбутній Суд, прийшов в страх і жах. Що ж потерпимо ми, коли відчуємо саму дійсність, коли все, від сходу сонця і до заходу, постанемо оголеними, показуючи кожному із шиї своєї тягар гріхів? Тоді мова богохульників невпинно горітиме під полум'я, і \u200b\u200bніхто не остудить його. Тоді зуби наклепників поламається Немилостивий Ангелами. Тоді уста пустослів'я замкнені вогнем. Тоді здригнуться повішені руки грошолюби і більше, струганий. Тоді без милості ізбодени будуть очі помізающіх (Пс. 34:19). Де тоді батьки, де брати, де батько, де матір, де один, де сусід, де пишність царів, де влада князів, де самоуправство, де гордовитість суддів, де тоді раби, де рабині, де оздоблення одягу, де франтівська взуття, де прикраса перснів, де шовкові і лляні тонкі тканини, де м'ясні страви, де пишність золота, брязкання срібла, де розкіш, де достаток вина, де коні, сади, де прибрані і розфарбовані будинку, де марні куріння, де зберігаються скарби, де прикрашені ложа , де зневажають бідних і провідні себе як безсмертні, де докоряють жебраків, де нехтують знаходяться в нужді, де шанують себе мудрими, де з бубнами та з танцями п'є вино і вдаються розкоші, де завжди усміхнені і висміюють побожних, де тиснете рабів і небрегущіе про страх Господньому, де нехтують богочестіем? Де будуть в цей годину невіруючі мукам і провідні себе, як безсмертні? Де будуть міркують: да ями і пієм, ранок бо помремо (1 Кор.15: 32)? Де будуть говорять: «Дай мені сьогодні, а візьми собі завтра»? Де міркують: «Насолодимося тутешнім, а що до тамтешнього, побачимо ще»? Де міркують: «Бог людинолюбства і не карає тих, хто грішить»?

О, як будуть каятися міркують так! Скільки будуть мучитися, - і не буде що милує їх. Як будуть зітхати, - і не буде Ізбавителя. Не раз, терзая самі себе, скажуть вони: «Горе нам! Самі над собою посміялися ми! Нас вчили, а ми не слухали; нас застерігали, а ми слухали з зневагою; нам доводили, а ми не вірили; слухаючи Письма, самі себе обманювали. Праведний Божий Суд! Справді, гідне і праведне двигаємо. Справді, згідно з їхніми вчинками воспріемлем ми! Горе нам, бо терпимо муку за тимчасове і нечисте задоволення. В продовження короткого часу, не захотівши бути дбайливими, засуджує на вічний вогонь заради маловажной, низькою для людини слави! Втратили справжню славу, за мале насолоду позбавлені райських утіх, заради гине багатства втратили багатство Царства! Насолодилися ми в суєтне столітті, а не насолодитися в оном веселяться тепер, постили - втішаються, соблюдшіе себе в чистоті - радіють в Небесному чертозі, плакати короткий час - радіють вічно, знехтувавши земним - восприять небесне. Одні ми, нещасні, гідно віддані на муки; співаємо тепер, і немає спасителя ». Отже, щоб і нам в майбутньому столітті не сказати з цими божевільними чогось подібного, випереджаючи смерть свою, попередимо розкрадача душ наших, потекти (вдамося до порятунку), поки є ще час. Воздохнем, принесемо покаяння, порушимо себе, благаю вас! - від сну лінощів нашої, скинемо з себе тягар недбальства, здійму руки до Того, хто міг врятувати і скажемо: «Ісусе Христе! Спаси, гинемо! » Поспішаймо, поки сонце не досягло заходу, поки двері не зачинена. Після того, як настане ніч, ніхто вже не працює. Після того, як торжище життя припиниться, ніхто вже не займається купівлею. Після того, як видовище скінчилося, ніхто вже не одержує, ніхто не починає боротьби, ніхто не вступає в бій. Тому, благаю вас, поспішаємо. Бо поспішність потрібна нам, браття, велика потрібна поспішність, щоб досягти, щоб, вдаривши в двері, не почути і нам: я вас не знаю (Мф. 25: 12)!

Прискоримо хід, прийдемо до тями, бо як часто Безчестя ми Владику! Як часто засмучує Благодійника! Він благодіє нам, а ми щодня опиняємося невдячними. Він ущедряет, а ми відкидаємо Його милосердя. Він живить нас, протегує нам, турбується про нас, а ми, щодня переступаючи заповіді Його, чи не відчуваємо сорому. Засоромився ж, нарешті! Бо близький, настав уже день, і ми повинні дати Йому звіт за всі свої дні. Припинимо, нарешті, непомірну розкіш, мерзенний сміх, щоб не плакати нам гірко. Перестанемо, нарешті, злословити, ображати, ненавидіти братії. Перестанемо збирати скарби, жити марнотратно, віддаватися блуду. Будемо проводити час в молитвах, в проханнях, в постах, в покаянні, покажемо нову, змінену життя. Сповідуємо гріхи свої, звернемося, браття, бо час поводження; покаємося, тому що час покаяння і багатьом сльозам. Покажемо перед Богом дбайливе покаяння, покажемо, що думаємо ми про день Суду, що гріх нам вже ненависний, що наміри наші виправилися. Благаю вас, попрацюємо тут трохи, щоб там не бути покараними багато.

Будемо боротись тимчасово, щоб не мучитися вічно. Час близько, а Суд довгий; кінець близький, страх великий, але немає звільняє. Тоді кожен стягне той час, який розтратив зле, і не знайде його. Горе недбайливому, тому що, горя у полум'я, стягне краплі води і не знайде. Горе невіруючому, тому що понесе вічне покарання. Горе не кається, тому що відходить до суворого Судді. Горе не поспішай, бо віддається немилостивим Ангелам! Втрачає златніцу знаходить іншу, а губить час не знаходить, браття, як замінити його іншим часом. Не будемо більше щадити тіла свого, але станемо виснажувати його, тому що блаженні засмучені ... голодні і спрагнені (Мф. 5: 4, 6). Наше тіло є глини. Прийде час, день страшний, лютий і не передбачений, і земля піде в землю, порох знову зробили були його пальці. Будемо будьмо тверезі, переконую вас, бо предлежит нам шлях. Протверезити, бо прийде той час і прийде неодмінно. Не будемо обманювати самих себе. Покладемо, що ми і насолоджуємося, між іншим, що ми збагачуємося п'ять, десять або сто років, але за цим - старість; а що ж за нею? Безсилля! Після ж того покоління було страшний час, якого всі очікуємо і тремчу, і про який нерадеем.

Велику справу - бачити, як душа розлучається з тілом! Великий годину тією необхідною для всіх хвилини, коли голос знемагає, коли мова не в змозі чисто виговаріть слово. Туди і сюди невпинно звертаємо ми погляди, і не дізнаємося стоять перед нами друзів або братів. А якщо і дізнаємося, то не можемо поговорити з ними. Бачимо, хто в жалобі дітей своїх, і з цієї скорботою вирушаємо в дорогу. О першій годині той немає у нас піклування ні про житейські справи, ні про друзів, ніщо не займає нас, крім турботи про наших гріхопадіння і про те, як постанемо Судіе, що скажімо в своє виправдання, чи отримаємо яке прощення, і яке місце очікує нас . Коли ж розмірковуємо про це, раптово з'являються нам немилостиві Ангели, послані Богом. Тоді, бачачи їх перед собою і жахаючись пришестя їх, якщо опинимося неготовими, в якому будемо сум'ятті, намагаючись втекти з одра і не маючи до того сил? Тоді з сумним обличчям звертаємо до них зворушливі погляди, благаючи, переконуючи, просячи навколішках і принижено і взиваючи: «Даруйте нас, людинолюбні Анголи, даруйте! Чи не відводите до Творця мене, безплідного і нечистого, чи не розлучайте з тілом мене, грішного! Ні! Прошу і благаю, дайте мені кілька часу покаятися, воздохнуть, пролити сльози, створити милостиню! Благаю вас, будьте ласкаві, бо зле розтратив і розтратив я час життя своєї ». І Ангели, чуючи від нас це, скажуть нам: «Жалюгідна душа! Низька душа! Всі дні свої прожила ти в недбальстві і хочеш тепер покаятися ?! Сонце зайшло вже, душа; час твоє скінчилося; приспів годину посічені. Бог наказав тобі, душа бідна, увійти у браму вічні за справами твоїми. Немає вже тобі надії, немає вже тобі порятунку, але має бути вічна кара ».

Чуючи це і впевнившись, що все - істина, а не байка, вживемо зусилля бути готовими перш того години, а якщо за звичкою перебуваємо в гріхах, то відітнемо їх від себе покаянням. Не будемо обманювати себе, браття! Є Суд і вічну муку, і вогонь незгасний, і черв'як невмирущий, і тьма непроглядна, і тартар, і скрегіт зубів і плач, як про все те нагадує Господь в Євангеліях! А Він не бреше: Небо і земля мине, слова ж Мої не мімоідут (Мф. 24: 35). Тому будемо боятися і вострепещем все ми, жили досі в гріхах, і постараємося, щоб за покаяння сопрічлі нас зі святими. Не говори мені: «Крав, вбивав я, не сприймає мене Бог; вчинив я, Бог не почує мене ». Не говори нічого подібного! Бог всіх сприймає, - як розбійника, як блудницю, як митаря. Пробудіться тільки від сну, благаю вас, не полінуємося ударяти в двері покаянням, кажучи: «Відкрий нам, Владико, відкрий нам недостойним, смиренним і грішним, заради святого Твого імені, - умилостивити, Не складай умови дверей! Не позбав нас милосердя Твого, слави Твоєї, Царства Твого, бо Ти - Бог нам, убогим і безнадійним, і Твоє Царство і сила і слава Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас і на віки віків! » Амінь.

Стягнемо духовного життя

Стягнемо духовного життя, коханий, щоб при справах, які сприяють вірі, опинитися тобі скрізь людиною досконалим. До богослов'я ж ледь (тільки) і тоді будемо здатні, коли, перемігши пристрасті, викорінимо в собі всяке житейське пристрасть і не будемо мати в умі ніякого забобону. Бо тоді він напучував благодать Святого Духа, знайшовши в нас упокоєння, просвітить серця наші, як уготований світильник, рясний маслом і забезпечений світильником, в якому вогонь, охопивши собою горючу речовину, так запалює світильник, що він виливає рясний світло і осяває ще належить зробити. Але якщо ми в поневоленні ще у пристрастей і, який загруз у них, домагаємося вищого місця, то піддаємося чималому небезпеки, уподібнившись світильника, позбавленому єлею і згорає речовини, який і на короткий час не може підтримати теплоту і силу вогню. Тому треба нам перш подбати про пріуготовленіе себе до прийняття розумного світла, щоб соделаться гідними духовних дарів. Стягнемо життя духовної, щоб освятився в нас і розум, вставши під владою Духа Святого, і тіло, ставши причетним Духу.

Кожен день будемо просити у Господа сліз розтрощення, щоб, коли станемо плакати над своїми гріхами, процвела душа, позбувшись від гріховної посухи. Чи не з'явимося недбайливими про душу свою, окопалися її, обклавши гноєм (удобрити), щоб, заспокоївшись і запаливши, принесла плід, благопотребний Владиці. Замість заступа є у нас Старий і Новий Завіт, і замість вогню - теплота Святого Духа. Подбаймо про душу, напоївши її сльозами, щоб принесла вона, що обробляється і зрошувана сльозами, плід в правді, і щоб, в іншому випадку недбали про неї, і нам не сказати в годину розлуки зі страхом і трепетом, подібно царю амаликського: тако чи гірка смерть (1 Цар. 15: 32). Єзекія, який під час свого здоров'я ні нерадив в справі правди, під час тісноти і смерті знайшов собі розраду у Господа. Вислухавши від пророка вирок про свою смерть, звернув він лице своє до стіни і помолися до Господа, кажучи: Господи, згадай нині, яко правдою ходіх перед Тобою, і серцем досконалим, і приємність перед очима Твоїми зло вчинив. І плакав Єзекія плачем великим (4 Цар. 20: 3). Що ж милосердний Господь? Скоро, і нітрохи не зволікаючи, відповідав йому пророком, кажучи: почуй молитву твою, і я побачив сльози твоя: се Аз ... докладу до літах твоїм років пятьнадесят': і від руки царя ассірійського врятую тебе (4 Цар. 20: 5-6), - і так далі. Бачиш, як добре жити ні з нехтуванням, але мати завжди перед очима страх Господній? Великий страх і трепет загрожує нам. Подбаймо ж про справи добрих, щоб під час потреби і скорботи знайти нам заступника в Господі. Не забуваючи вищесказаного, будь уважний до себе, коханий, і всіляко пильнуй свою свою, щоб не залишитися тобі без шуканої перлини.

Возлюби благоговіння і стриманість - і отримаєш велику користь. Якщо ж почнеш знехтує, віддаючись ненажерством та п'янством, то загинеш разом з пересичувався розкішно. По-перше, прожени тим від себе Божу благодать; по-друге, за це засудять тебе бачать твоє безсоромність; а, по-третє, і рукоділля у кожного з нас не дістане на такі витрати. Нарешті, звідси народжуються розваги, клопоти, брехні, неправди, часті відлучки, ласкательство перед вищими і все таке інше. Тому добра новина - благоговіння і стриманість. Переїдання розоряє, а утримання творить; одне же іншому протилежно і одне з іншим поєднане бути не може. Якщо правим помислом полюбиш благоговіння і стриманість, то в усіх відношеннях будеш піднесений, бо благоговіння вчить жити самотньо, не залишатись надовго поза келії, чи не сходитися з перспективними худі поради. Чи не розважай також думок світлим одягом, май на своєму вживанні трохи одягу. Вправляючись у мовчанні і присвятивши себе стриманості, не журися за про багатьох витратах на себе, але задовольняйся справжнім. Трьома, чотирма або п'ятьма сухарями, невеликою кількістю сочевиці або бобів, або зелені вдовольниш необхідної потреби, - і в усьому цьому маєш помічником і содейственніком Господа, підкріплює душевні твої сили благою надією. А хто захоплюється розгнузданими побажаннями, у тих все життя в турботах. У них приходить в забуття навіть саме пам'ять про Бога, а немає лиха важчим від цього. При повсякчасному це пам'ять про Господа віддаляються від душі мерзенні пристрасті, як лиходії в наближенні воєначальника; через це ж Святому Духу будується чисте житло. Але де немає пам'яті про Бога, там панує морок і сморід, там відбувається всяке негідне справу.

Але думаю, що є деякі ступеня життя плотського і житія доброчесного. І диявол, винахідник гріха, звеселяючи загальної нашої погибеллю, доводить душу до нахили до тілесних, потроху захоплюючи, заплутуючи і наближаючи до стромовині не надто уважних, поки не призведе їх в саме дно пекла, що вчинив усуненими і відчуженими від Небесного Царства. Апостол, як би перераховуючи деякі ступені, нізводящее в пекло, говорить: Явлена \u200b\u200bж суть справи плотська, яже суть перелюб, блуд, нечистота, студодеяніе, ідолослужіння, чари, ворожнечі, завзяття, заздрять, люті, розпалення, чвари, брехні, заздрости, убивства, пияцтва, безчінни кличі, і подібна сім (Гал. 5: 19-21). Який же кінець цього? Його висловлює він з усією силою: яже предглаголю вам, якоже і предрекох, яко така творяще Царства Божого не успадкують (Гал. 5: 21). Тому необхідно нам весь розум свій спрямувати в горішнє і не попускати йому схилятися долу - до забороненого. Якщо ж і обманив нас в ніж ворог, то швидше за повстаньмо, щоб, залучаючи нас в інші злі справи і поступово заплутуючи, і з одного падіння увергаючи в інше, не скинув наостанок в саму глибину смерті і відчаю. Навіть якщо ворог ввів нас і в усі заборонене, то не будемо на тому зупинятися і впадати у відчай в собі самих, тому що все це можна подолати покаянням і стати на самому терені благочестя. Тоді, нарешті, Господь, бачачи в нас зміну, щире покаяння і те, що Його одного забажали ми всім серцем, угодне Йому творимо, воглаголет нам вже не як рабам Своїм, але як щирим друзям, і закличе нас до найдосконалішим і вищим чеснот, кажучи: друже, Посяда вище (Лк. 14: 10), - тобто закличе до прекрасного сходження, що зводять на небеса, щаблі якого - віра, надія, любов і інші плоди Духа. А коли станемо громадянами горішнього Єрусалиму, тоді зрадіє серце наше, і радості нашій ніхто ж візьме від нас (Ін. 16: 22). Господь же Бог Вседержитель радою Своїм та путівники нас і державною рукою Своєю так покриє нас. Горе і смерть людині, яка не має Бога своїм помічником, бо немає іншого помічника, крім Бога Живого, тому що Він - Господь неба і землі, і вся що Я захотів ... зі твори і на небі, так і на землі, в морях та по всяких глибинах (Пс. 134: 6). І несть, іже неслухняний руки Його (Дан. 4: 32). Йому слава, велич і велелепіе на віки віків! Амінь.

Про духовний стан

На широкому шляху знаходиться наступне: злоуміе, спокуса, обжерливість, пияцтво, розпуста, розпуста, розбрат, гнів, гординя, мінливість і схоже на те. За ними слідують невіра, непокору, непідлеглість. Останнє ж з усього лихого то відчай. Хто відданий сему, той заблукав зі шляху істини і сам собі готує смерть свою. А на шляху вузькому і тісному зустрічається наступне: безмовність, стриманість, цнотливість, любов, терпіння, радість, мир, смирення і тому подібне. За ними слід вічне життя.

Умовляння до покаяння

Принесіть, смертні, подяка Синові, що визволив нас від рабства, в якому містила нас смерть за гріхи наші. Він заборонив смерті, зійшов в шеол, спорудив померлих з їхніх гробів. І хто в змозі віддати Йому за добрість Його до нашого смертному роду?

Притік до покаяння, грішники, бо світ цей цвіте недовго і скоро преходит. Блаженні ті, що каються. Суд чекає грішників, що не творили справ праведних. Якщо будеш судити по справедливості, Господи, то кому можна виправдатися на Суді?

Не будемо покладати надію на багатство і на гідності; які не врятують вони від смерті і від вічного вогню. Надія наша буде на Бога, в руках Якого - і смерть наша, і життя наше. Вона так врятує нас від темряви, уготованої робить зле.

Не будемо губити для себе життя вічне і линути до життя скороминущої, якої не можемо мати вічно. Яка користь людині, якщо придбає весь світ, а душу свою призведе до геєнни невгасаючу, якої немає і кінця?

Будемо справами своїми догоджати Царю Христу, Якому мабуть таємне наше і відкриті думки наші, щоб не знайшов Він нас зануреними в безтурботність, загрузлими в похотях і не сказав: я вас не знаю: отидіте від Мене, що чинять беззаконня (Мф. 7: 23).

Поки ми ще в цьому минущому світі, і поки відчинені двері щедрот і відпущення гріхів, - умилостивити Правду зверненням своїм від худого до доброго і тим позбудемося Страшного Суду, на якому - жорстокі катування і після якого - нескінченні муки.

Спаситель наш в Євангелії Своєму відкрив і провістив нам і вічність мук, і блаженство нескінченного життя. Чекають безбожні, які зневажали закон, будуть поставлені ошую, а праведників, що зберегли закон, поставить Він праворуч Себе у славі. Благаємо благість Твою, Христе Царю, не пам'ятай беззаконь рабів Твоїх, які прийняли в себе Таїнство Тіла Твоєї. Вона так захистить нас в день воскресіння, і позбудемося геєни. На крилах Духа Святого разом з праведниками та вознісся на висоту небесну назустріч Тобі! Кличемо до твоєї доброти, благаємо правду Твою, Господи наш Ісусе Своїм милосерді, залиш нам провини наші, коли поставлений буде Престол Суду Твого. Сам Ти обітував, що всякому, висповідатися Тебе перед людьми, з'явишся Ти милосердним і сповідуєш його перед Небесним Отцем Твоїм, і над усю Ангелами. Хіба не згадав я про дні Суду Твого, Христа, і приніс покаяння в гріхах своїх, бо знаю, що там не знайду вже вибачення. Та не буду ж вкинуто в той вогонь, в якому мучаться безбожники! Сподоби мене відпущення гріхів і того блаженства, яке споживають всі святі.

Про блаженства і горе

Блаженні ті, які любили Бога і з любові до Нього нехтують усім земним. Блаженні ті, що плачуть день і ніч, тому що позбудуться майбутнього гніву. Блаженні ті, які добровільно смиряють самі себе, тому що будуть підняті. Блаженні поміркованим, бо очікують їх райські втіхи. Блаженні виснажливі тіло своє чуванням і подвигами, тому що уготовано їм райське веселощі. Блаженні очистили себе від лукавих помислів, тому що в них живе Дух Святий. Блаженні ті, які люблять Бога від щирого серця, над усе світу, тому що будуть визнані друзями Христовими. Блаженні добровільно зазнали хрест свій і справді пішли Христу, тому що досягнуто того, що вгорі Єрусалиму. Блаженні ті, які підперезаний стегна свої істиною, і каганці мають готовими, чекаючи Небесного Жениха, тому що з Ним, запанують у Небесному Царстві. Блажен, хто придбав собі розумні очі і неухильно спрямовував їх у споглядання майбутніх благ, тому що успадковує їх. Блажен, хто невпинно має перед очима день виправдання і намагається опинитися в нім благоугодним. Блажен, хто став переможцем плотських задоволень, тому що в останній день випробування знайде відвагу. Блажен, хто плакав на землі для Бога, тому що плоди його відродяться на небі. Блажен, хто їсть хліб не даром, але в праці рук своїх, подібно до апостола, і хто іншим приділяє від власних своїх праць, тому що спочине він в надрах Авраама.

Але горе тому, хто перебуває в гріхах і не знає часу покаяння, тому що буде каятися там, без користі оплакуючи гріхи свої навіки. Горе тому, хто говорить: «В даний час буду тішити плоть, а в старості покаюся», - тому що, подібно до мережі, раптово накриє його смерть, і очікування його загине. Горе тому, хто довільно грішить і хоче на ранок покаятися, не вести бо, що народить (день) перебувають (Притч. 27: 1) і попередня йому ніч. Горе тому, хто, знаючи добре, дає руку лукавому, тому що в день виходу візьмуть його злі ангели. Горе тому, хто лукавими своїми справами вважає спотикання ближнього, тому що в день Суду дасть він звіт у всьому тому, в чому спокусив інших лукавими своїми звичаями. Горе тому, хто відрікся від світу і знову тримається мирського способу мислення, тому що до нього буде ставитися притча про плузі (Лк. 9: 62). Горе тому, хто слідує бажанням плоті і нехтує піклуванням про душу свою, тому що життя його і надія його розсиплються по землі. Горе тому, хто з усією фортецею своєї НЕ поспішає приготуватися тут, як дати виправдання там. Горе який вбив терпіння, - що будуть вони робити, коли відвідає Господь?

Постарайтеся, кохані, надати собі допомогу в це короткий час покаянням і сльозами умилостивити довготерпеливого і милосердного Бога, Який чекає нашого звернення і подає життя. Не будемо небрегущімі про своє спасіння; не станемо звеселяє задоволеннями цього світу, тому що вони тривають годину, потім виробляють каяття і знову приходять. І всяка слава світу цього з землі на землю ж звертається, і ніщо інше не супроводжує їй, крім одного гріха і покарання за гріх. Ніхто не допоможе нам в день той, ні один, ні родич, тільки покаяння, принесене тут, і сприяють йому чесноти: щира любов, покору, послух, стриманість. Вони підуть з нами з цього життя; вони протівостанут супротивні силам, які хочуть опанувати нами під час виходу нашого з цього життя; вони представлять нас Спасителю Христу, щоб поклонятися Йому і прославляти Його разом з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Слово про чесноти та пороки

Догоджаю ваше життя, христолюбці, тому що вона виконана благого відваги, але окаянний власна моє життя, тому що ні до чого не потребна. Догоджаю вас, улюблені, правим життям своїм і стали ви люб'язними Богу і ангелам. Але хто оплачують мене, який роздратував Бога суєтними справами своїми? Блаженні ви, за цнотливу свою поведінку і за безмірну любов свою успадковують рай. Дивлюсь вам, для душевної користі не полінуйтеся зробити таку далеку дорогу. Ще ж дивніше для мене, що прийшли ви до людини, нічого не стоїть і засудженому за гріхи, і у нього вимагаєте слово на користь. Дивовижне, справді, справа: насичені прийшли до истаивать від голоду; зволожені росою Духа прийшли до висохлому від спраги; мають в собі солодкість чеснот - до сповненого гріховної гіркоти; багаті - до бідному; мудрі - до невігласи; чисті - до занечищеному; здорові - до немічному совістю; догоджати Богу - до дратівливої \u200b\u200bЙого; вільні - до бранця; дбайливі - до недбайливого! Ви гідні подиву за чеснот; а я, нерозумний, бідний ними. Ви, прикрашаючись стриманістю, догоджати Богу; а я, безтурботний, підлягаю осуду. Ви, по добрим своїх справах і похвального цнотливості, стали пахощі Христові (2 Кор. 2: 15); а я, по своїй зніженості і лінощів, весь став смородом. Отже, справді дивно, що, володіючи стількома перевагами, ви прийшли до мене, який сам собі не може бути корисний. І розумно поступили ви, христолюбці, маючи намір стати опорою моєї зніженості, поставити сьогодні дбайливою (достолюбезной) мою ледачу душу, послужити опорою і підкріпленням моєму недбальство, бо самі ви, як досконалі, ні в чому не маєте недостачі.

Оскільки ж, водясь покорою (смиренням), вимагаєте слова на користь у мене, людини нічого не стоїть, і, бажаючи викрити життя мою, кажете це зробити мені самому, то, щоб принести плід послуху, скажу слово, але скажу з соромом. Бо, якщо вам почну подавати поради, то буду сам себе засуджувати. І якщо інших почну викривати, то буду сам себе звинувачувати. Тоді по праву буде мені сказано слово Спасителя: лікаря, з целіся сам (Лк. 4: 23).

Але оскільки той же Господь і Спаситель всіх сказав: вся убо, що Я аще скажуть вам творити, творите: по справою ж їх виставляти свою (Мф. 23: 3), то, хоча і буде нечистий я, проте ж вмію подати правий рада; тому, звернувши погляд на ангельське житіє це, я похвалив тих кожне його перевага. Та й хто живе право і приємне для і ведучого себе цнотливо НЕ догодити через призначених йому нескінченних і безмірних благ? І хто не стане плакати про людину, яка живе недбало, за жалюгідні справи свої знаходиться поза Небесного Царства, і за безпечність свою викинуть з шлюбного оного чертога? (Мф. 25: 11).

Про страх Божий

Блажен той чоловік, який має в собі страх Божий. Він явно ублажається і Святим Духом. Блажен муж боїться Господа (Пс. 3: 1). Хто боїться Господа, той справді поза всяким ворожого хитрощі, і уникнув всіх підступів ворога. У кого є страх Божий, той зручно рятується від намірів підступного ворога. Ворог ні в чому не ловить його, тому що він зі страху не допускає до себе плотських задоволень. Хто боїться, той не парить розумом туди і сюди, тому що чекає свого Владику, та не прийде внезапу, знайде його ледачим, і растешет його півмилі (Мк. 13: 36; Мф. 24: 51). У кого є страх Божий, той не буває безтурботний, тому що завжди тверезо. Хто боїться, той не віддається сну без міри, тому що не спить і чекає пришестя Господа свого.

Хто боїться, той не залишається байдужим, щоб не роздратувати свого Владику. Хто боїться, той не лінується, тому що завжди дбає про надбання, побоюючись впасти вам в осуд. Хто боїться, той завжди віддає перевагу належний час Господа його і пріуготовляет це, щоб Господь, прийшовши, похвалив його за багато. Так страх Господній, для тих, хто знаходить його, робиться причиною багатьох благ!

Про безстрашність

Хто не має в собі страху Божого, той відкритий нападам диявольських. Хто не має у себе страху Божого, той ширяє розумом і байдужий до добра, спить без міри і не дбає про справи своїх; той вмістилище сластолюбства, тішиться усім, що йому приємно, тому що не боїться пришестя Владики; той хвалиться пристрастями, любить спокій, бігає злостраждання, гребує смиренням, цілує гординю. Нарешті приходить Господь його і знаходить його в заняттях, Йому не угодних, і растешет його півмилі, І коли дасть вічній пітьмі. Таку людину хто не визнає окаянним?

Блаженна людина, в якому є любов Божа, тому що носить він в собі Бога. Бог є любов, і пребиваяй в любові в Бозе перебуває (1 Ін. 4: 16). У кого любов, той разом з Богом понад усе. У кого любов, той не боїться, тому що любов проганяє страх (1 Ін. 4: 18). У кого любов, той ніким ніколи не гребує, малим і великим, славним і безславним, бідним і багатим; навпаки того, сам для всіх буває непотріб (сміттям); вся покриває ... вся терпить (1 Кор. 13: 7). У кого любов, той ні перед ким не величається, не надимає, ні на кого сам не наговорює, і від наговорювати відвертає слух. У кого любов, той не ходить лестощами, сам не затинається і братові ноги не затинається. У кого любов, той не змагається, не заздрить, не дивиться ненависним оком, не радіє з падіння інших, які не чорнить занепалого, але співчуває про нього і приймає в ньому участь, не відкидає нікого брата в нужді, але заступається і готовий померти за нього. У кого любов, той виконує волю Божу, той учень Божий. Бо Сам благої Владика наш сказав: про се розуміють всі, яко Мої учениці есте ... щоб ви любили один одного (Ін.13: 35, 34). У кого любов, той ніколи нічого не привласнює собі, ні про що не говорить: «Це моє», але все, що тільки є у нього, пропонує всім до загального вжитку. У кого любов, той нікого не шанує себе чужим, але все йому свої. У кого любов, той не рветься до гніву ... не пишатися ся, Нащо гнівом, не радіє про неправду, що не торкнуся у брехні, нікого не шанує своїм ворогом, крім одного диявола. У кого любов, той вся терпить ... милосердствує ... довготерпить (1 Кор.13: 4-7). Тому блаженний, хто придбав любов і з нею переселився до Бога, тому що Бог знає Своїх, і прийме його на лоно Своє. Делатель любові буде співмешканцем ангелів і з Христом запанує. З любові і Бог Слово зійшов на землю. Любов'ю отверст нам рай, і всім показаний вхід в небо. Любов'ю примирені з Богом ми, які були Йому ворогами. Тому справедливо говоримо, що Бог є любов, і пребиваяй в любові в Бозе перебуває.

Про що не мають в собі любові

Злополучен і жалюгідний той, хто далекий від любові. Він проводить дні свої в сонному маренні. І хто не стане плакати про ту людину, який далекий від Бога, позбавлений світла і живе в темряві? Кажу бо я вам, браття, в кого немає любові Христової, той ворог Христу. Чи не брехливий сказав, що хто ненавидить брата свого душогуб є (1 Ін. 3: 15), і в темряві ходить (1 Ін. 2: 11), і зручно Пастка злого всяким гріхом. У кого немає любові, той скоро дратується, скоро приходить в гнів, скоро розпікається ненавистю. У кого немає любові, той радіє про неправду інших, які не співстраждає падаючому, що не простягає руки до лежачого, не подає ради позбавленому влади, не підтримує коливається. У кого немає любові, той засліплений розумом, той друг дияволові, той винахідник всякого лукавства, той заводчик сварок, той друг лихослівних, співрозмовник навушників, радник кривдників, наставник заздрісників, працівник гордині, посудина зарозумілості. Одним словом, хто не придбав любові, той знаряддя противника, блукає по всякої стезі і не знає, що в темряві ходить.

Про довготерпіння

Справді блаженна людина, який придбав довготерпіння, бо і Святе Письмо хвалить його, кажучи: Довготерпеливий чоловік мног в розумі (Притч. 14: 29). І що переважніше цього? Довготерпеливий завжди в радості, в радості, в захопленні, тому що сподівається на Господа. Довготерпеливий далекий від гніву, бо все терпить. Довготерпеливий нескоро запалюється гнівом, не вдається до образ, нелегко рушає порожніми промовами; якщо ображений, не засмучується; опірним його не противиться; у всякій справі при одному, нескоро вдасться в обман, не схильний до подразнення, в скорботах радіє, звикається зі всяким добрим ділом; людям, усім незадоволеним, у всьому догоджає; коли наказують йому, що не суперечить; коли роблять догану, чи не хмурить особи; у всякому разі знаходить для себе лік в довготерпіння.

Про що не має в собі довготерпіння

У кого немає довготерпіння, той далекий і від терпіння, тому що недолготерпелівий зручно розбещується зі шляху, готовий до подразнення, скоро розпалятись і починає сварку; якщо ображений, сам ображає; якщо ображений, віддає образою же; сперечається про речі, ні на чого не службовців; діл та твори його піднімаються, як листя вітром; він нетвердий в словах, швидко перескакує від одного до іншого. У кого немає довготерпіння, той далекий від твердості, тому що незабаром змінюється. Він не придбав собі розважливості, дружить з порочним, проводить час з Злоязична, допомагає кривдникові, не приховує таємниці, будь-яке слово готовий винести назовні. І що нещасливий цього?

Про терпіння

Блажен той, браття, хто придбав терпіння, тому що у терпіння є надія; надія таки не осоромить (Рим. 5: 5). Справді блаженний і триразово блаженний той, в кого є терпіння. Витриває до кінця, той спасеться (Мф. 10: 22). І що краще цієї обітниці? Господь добрий терпить Його (Наум. 1: 7). У що ж цінується терпіння, чи знаєте ви це, браття? Або і про це треба підшукав мені слово для вашого посвідчення? Терпіння одне не буває, але воно потрібне в багатьох чеснотах. Терплячий досягає всякої чесноти. У скорботах він радіє, у бідах виявляється бездоганними, в спокусах захоплюється. Він готовий до послуху, прикрашений довготерпінням, сповнений любові. За образи він благословляє, в сварках зберігає світ, в мовчанні мужній, в псалмоспівах Нелінивих, до постів готовий, в молитвах терплячий, в справах неукорізнен, у відповідях прям, в виправленні доручення благопокорен, в житті дбайливець, в наданні послуг люб'язний, в зверненні привабливий, в гуртожитку з братством приємний, в нарадах солодкий, в обрядах неугрюм, в піклуванні про дивних старанний, в ходінні за немічними попереджувальний; перший помічник у скрутному становищі, в думках тверезий, у всякій справі добрий. Хто придбав терпіння, той придбав надія. Бо він прикрашений всяким добрим ділом. Тому з відвагою кликати до Господа, кажучи: Терплячи надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене (Пс. 39: 2).

Про що не має в собі терпіння

Злополучен і жалюгідний той, хто не придбав терпіння. Таким Божественне Писання загрожує горем. горе, каже, погубльшим терпіння (Сир. 2: 14). І дійсно, дійсно горе тому, хто їм немає терпіння. Він здіймається, як лист вітром, не переносить образи, в скорботах впадає в безтурботність. Його легко втягнути в сварки. Де потрібно терпіти, там він нарікає. Там, де це послух, там перечить. В молитвах ледачий, в обрядах розслаблений, в постах похмурий, а в стриманні нерадив, у відповідях повільний, в справах несправний, в лукавстві нездоланний, в заняттях самовілля, в суперечках мужній, в мовчанні безсилий. Людям, гідним схвалення, він противник, і процвітаючим - суперник. У кого немає терпіння, той піддається багатьом втрат, і не в змозі стати доброчесним. бо терпінням та течем на передлежачої нам подвиг, -говорить апостол (Євр. 12: 1). У кого немає терпіння, той чужий будь-якого сподівання. Тому будь-якого, хто, як і я, нетерплячий, благаю придбати терпіння, щоб врятуватися.

Про негнівливість

Блаженна людина, що нелегко приходить в гнів, або в роздратування. Він завжди буває в світі. Проганяючи від себе духу дратівливості і гневливости, він далекий від війни і заколоту, завжди спокійний духом і веселий особою. Хто нескоро приходить в гнів і не рушає порожнім словом, той делатель правди й істини. Він без праці стримує стражденних балакучістю і обходиться з ними терпляче. Він не робить образи; з ним не зустрічаються немочі; він не радіє сварок, тому що до всіх виявляє любов. Негнівливість не любить суперечок, але завжди здоровий він розумом, любить світ, вселяється в довготерпіння. Хто нелегко приймає в себе духу запальності, той робиться обителлю Духа Святого. У кого немає запальності, той не преогорчавает (засмучує) Духа Святого. Він може бути і лагідним, може мати і любов, і терпіння, і смирення. Негнівливість прикрашається всяким добрим ділом і полюбить Христа. Тому справді той триразово блаженний, хто постійно відганяє від себе духу гніву і дратівливості, тому що у нього завжди здорові і тіло, і душа, і розум.

Про запальності

А хто завжди одержимий запальністю, часто і скоро наводиться в гнів навіть маловажной річчю, той нехай чує, що говорить апостол: гнів бо того пробудив Божого не соделовает (Як. 1: 20). І дійсно, злополучен і жалюгідний той, хто перемагається цими пристрастями. Бо хто гнівається, як кажуть, вбиває душу свою. Та й справді, гнівливий вбиває і знищує душу свою, тому що все життя проводить він в розрухи і далекий від спокою. Він чужий світу, далекий і від здоров'я, тому що і тіло у нього невпинно розтає, і душа тужить, і плоть в'яне, і обличчя покрите блідістю, і думка змінюється, і розум знемагає, і помисли ллються рікою, і всім він ненависний. Така людина далекий від довготерпіння і від любові; порожніми промовами легко приводиться в сум'яття, з дрібниці заводить сварки; де немає в ньому потреби, там втручається в справу і накликає на себе все більшу і більшу ненависть. Така людина любить багатослівність і хвалиться тим, що марно. Йому приємно лихослів'я; для лагідності він немічний, а в лукавстві мужній. І хто не стане плакати про нього? Він гидкий перед Богом і перед людьми. Бо запальний у всьому нестерпний. Тому остерігайтеся запальності.

Про лагідності

Справді блаженний і триразово блаженна людина, в якому є лагідність. Про нього святий Спаситель і Господь, підтверджуючи це, каже: Блаженні лагідні: бо вони успадкують землю (Мф. 5: 5). І що краще від цього задоволення, що вище цієї обітниці, що світліше цієї радості - успадковувати землю раю? Тому, браття, чуючи про надмірне багатство обітниці, заздрісним про придбання. Поспішайте увійти під світлість цієї чесноти; розчулила серцем, чуючи це, і, скільки є сил, постарайтеся, щоб нікому з вас не бути звільненим з спадщини землі цієї і після не плакати гірко в нерозумному каяття. Поспішайте до лагідності, чуючи, як вона ублажається, чуючи, що Духом Святим говорить про неї небрехливий Ісая. І на кого сміливо дивлюся, -говорить Господь, - тільки на лагідного і молчаліваго і трепещущаго словес Моїх (Іс. 66: 2). Чи можна не дивуватися цьому обітницею? Бо що славнішим такої честі? Отже, дивіться, браття, щоб не втратити кому цього блаженства, цієї безмежної радості і цього веселощів. Тому поспішайте, поспішайте, благаю вас; придбайте лагідність, тому що лагідний прикрашений всяким добрим ділом. Лагідний, якщо і ображений, радіє; якщо і скорботний, дякує; гнівних приборкує любов'ю; приймаючи на себе удари, залишається при одному, під час сварки спокійний, в підпорядкуванні веселиться, чи не уражається гординею, в приниження радіє, заслугами не величається, не хизується, з усіма живе в тихому місці всякому начальству покірний, я до кожного чину готовий, в усьому заслуговує схвалення, все його хвалять. Він чужий лукавством, далекий від лицемірства. Він не служить пронирству, не кориться заздрості, відвертається лихослів'я, не терпить нашіптування, ненавидить порицателей, відвертається навушників. Про блаженне багатство - покірливість! Вона прославляється усіма.

Про лукавстві

Отже, плакати, браття, і проливати сльози повинно про тих, які не мають в собі лагідності, але вступили в союз з лукавством, тому що підлягають вони тяжкому вироком. Зане лукавнующіі, як сказано, буде потрібно (Пс. 36: 9). Святий Бог наш принижує лукавих, кажучи: лукавий чоловік від лукавого скарби ... серця свого ... зносить лукава (Мф. 12: 35; Лк. 6: 45). І ще пророк говорить: востающия на Мене лукавнующия почує вухо Мені (Пс. 91: 12). Бо страшний, браття, демон лукавства; тому остерігайтеся, щоб кому з вас, впавши в оне, не картати самого себе. Бо лукавий ніколи не буває в світі, але завжди в розрухи, завжди сповнений дратівливості, підступності і гніву, завжди підглядає за ближнім своїм, завжди нашіптувати, завжди заздрить, завжди змагається, завжди загострюється; отримуючи наказ, суперечить йому; вислухавши наказ, перекручує його; після доброї поради робить зле; уклавши умова, порушує його; хто його любить, над тим знущається; хто заслуговує схвалення, тими гребує; хто показує успіхи, тими незадоволений; напоумлення ставить ні в що, братів розбещує, простодушних утискає, лагідних віддаляє від себе, великодушних висміює, перед сторонніми лицемірить, одному на іншого обмовляє, кожному йде наперекір, бере участь у сварках, доводить людину до роздратування, допомагає в помсту, готовий на лихослів'я , з приємністю говорить про інших погано, скор на образу, в багатослівності сильний, старанний в нанесенні іншим ударів, до твору заколоту перший помічник, в псалмоспівах ж немічний, в пості розслаблений, для будь-якого доброго діла не має ні сил, ні тями, до духовним бесід нездатний; тому що всяке беззаконня прикриє уста його (Пс. 106: 42). Отже, багатьох сліз гідний чоловік цей; і тому благаю вас, браття, стережіться лукавства!

про істину

Блажен той, хто життя своє погодив з істиною, а не Пастка злого всякої брехнею. Блаженний і триразово блаженний той, хто став працівником істини, тому що Бог правдивий є (Ін. 3: 33), і брехні немає в Ньому. І хто не догодити дотримує істину, тому що він наслідує Богу? Хто перебуває в істині, той справді і Богу завжди до вподоби, і всім людям корисний, в братстві прекрасний і у всякій справі правильний. Людина істинний не догоджає особам, які не судить неправедним судом, не привласнює собі гідності і честі, не відкидає нікого жебрака і потребує, у відповідь не улесливий, у постановах своїх правильний, в справі дбайливець, в загальному складі братства шанований, не знає підступності, не любить лицемірства усяким добрим ділом прикрашений, і водиться тільки чеснотою. Отже, блаженний той, хто завжди служить істині!

Але злополучен і жалюгідний той, хто коснеет у всякій брехні, тому що диявол споконвіку ... брехня є (Ін. 8: 44). Хто коснеет у брехні, той не має відваги, бо ненависний і Богу, і людям. І хто не стане плакати про людину, яка проводить життя у брехні? Така людина ні в якому ділі не заслуговує схвалення і у всякому відповіді підозрілий. У монастирі збуджує він гнів і сварки, і в братському суспільстві він той же, що ржа в залозі. У нього зухвале серце, і він не закриває його; він охоче вислуховує таємниці і легко відкриває їх; він вміє скидати свій язик вони і тих, які твердо стоять в добро. Починає справу і показує, що не він причина справі. Нічого не говорить без клятви і думає переконати люди багато говорять. Брехун многоізобретателен і виверткий. Немає виразки глибше цієї, немає ганьби гірше цього. Брехун для всіх гнусу та всім смішний. Тому будьте уважні до себе, браття, не торкніться у брехні!

Про послух

Блажен, хто придбав справжнє і нелицемірне послух, тому що така людина - наслідувач благого нашого Вчителя, Який послушлів був навіть до смерті (Флп. 2: 8). Отже, справді блаженний той, в кого є послух, тому що, будучи наслідувачем Господа, робиться Його співспадкоємцем. У кого є послух, той з усіма з'єднаний любов'ю. У кого є послух, той придбав велике надбання, велике багатство. Слухняний всім до вподоби, всіма вихваляється, усіма прославляється. Слухняний скоро підноситься, скоро показує успіхи. Слухняному наказують, і він не суперечить; дають наказ, і він не псує його; роблять догану, і він не гнівається. Він готовий до всякого доброго діла. Їм нелегко опановує запальність. Якщо почує докір, не бентежиться; від образ не спадає на займання, в печалях радіє, в скорботах дякує. Він не переселяється з місця на місце, не переходить з обителі в обитель. Умовляння не лякають його; на тому місці перебуває, куди покликаний, і не віддається зневірі. Батька не принижує і брата не безчестить; не ухиляється від перебування в монастирі. Не любить вдаватися до спокою, чи не полонить місцями розташування, які не насолоджується повітрям, але, за словами святого апостола, перебуває в тому місці, куди покликаний бисть (1 Кор. 7: 20). Отже, справді багато плодів послуху; і тому блаженний той, хто придбав оне.

Про непокори і ремстві

Але гідний прокляття і жалюгідний той, хто не придбав слухняності, але віддається нарікання. Бо нарікання в монастирі - велика виразка, спокуса для суспільства, руйнування любові, розірвання однодумності, порушення миру. Ропотнік, коли дають йому наказ, суперечить, до справи непридатний; в таку людину немає навіть і доброго розташування, тому що він ледачий, а лінь нерозлучна з наріканням. Тому всякий ледачий впаде під зла, -говорить Святе Письмо (Притч. 17: 16). Лінивий, як сказано, посланий в дорогу глаголить ... лев на дорогах, на путях ж розбійника (Притч. 22: 14). У ропотніка завжди готовий привід. Якщо наказано йому зайнятися справою, він нарікає, а незабаром розбещує і інших. «І це навіщо, - говорить він, - і інше для чого? І користі немає в цій справі ». Якщо посланий в дорогу, представляє, що великий станеться нещастя від подорожі. Якщо будять його на псалмоспів, - дратується. Якщо будять на чування, - відмовляє хворобою шлунка і голови. Отож, коли ти йому умовляння, відповідає: «Себе вчи, а в міркуванні мене, як Богу завгодно». Якщо вчиш його чого, каже: «Добре б і тобі так цікаво, як я це знаю». Він ніколи не буде робити справу один, не притягне в ту саму справу і іншого. Всяку справу ропотніка не варто схвалення, і непридатне, і чуже всякої чесноти. Ропотнік радий спокою, а неспокій йому не подобається. Ропотнік любить трапезувати і гребує постом. Ропотнік і ледачий; він вміє нашіптувати, знає, як сплести мова; він виверткий і многоізобретателен, і ніхто не перевершить його в багатослівності; він завжди обмовляє одному на іншого. Ропотнік в справах благодійних похмурий, до прийому дивних нездатний, в любові лицемірний, в ненависті мужній. Тому, браття, не будемо нарікати на накази, які дають нам, не робитимемо заперечень, або виставляти свої права, як більш обізнані.

Про те, щоб не мати заздрості і суперництва

Блажен, хто не схильний до заздрості і суперництва, бо суперництво і заздрість один одним тримаються, і в кого є один з цих вад, в тому обидва вони. Тому істинно блаженний той, хто не впав у ці пороки, і не вражений жодним з них. Бо хто змагається з братом своїм несправедливо, той засуджується разом з дияволом. Хто змагається, той переможений; в ньому є і ворожнеча, його мучить успіх інших. А в кого немає заздрості і суперництва, того і не засмучує успіх інших. Коли іншому надана честь, він не бентежиться. Коли інший піднесений, він не тривожиться, бо всім віддає перевагу, всіх вважає за краще себе; себе одного шанує негідним і останнім з усіх, інших же всіх визнає верхів'я, всіх кращими себе. Незаздрісна не домагається честі, з тими, хто тішиться радіє, що не приписує собі славних справ, успевающим допомагає, із задоволенням дивиться на тих, які йдуть добрим шляхом, хвалить тих, які живуть як повинно. Якщо бачить, що брат добре робить свою справу, не перешкоджає йому, але заохочує його своїми порадами. Якщо бачить іншого, вдався до спокою, не ставить йому цього в провину, але підтримує. Якщо бачить провину брата, чи не чорнить його, але дає йому належний рада. Якщо бачить розгніваного, що не обурює його, але з любов'ю заспокоює, схиляючи до світу. Якщо бачить сумного, не нехтує їм, але співчуває про нього і втішає його Душеполезное словом. Якщо бачить невченого і невігласа, поспішає навчити його і наставити в корисному. Якщо бачить незнаючого, без заздрості вказує йому шлях до кращого. Якщо бачить, що інший спить під час псалмоспіву, старанно будить його. Коротше кажучи, незаздрісна і не має в собі суперництва ні в якому ділі не знущається над ближнім; навпаки, незаздрісна всякому успіху і всякому доблесного справі одного радіє.

Про заздрість і суперництво

А хто уражається заздрістю і суперництвом, той жалюгідний, тому що він співучасник диявола, яким смерть вніде в світ (Прем. 2: 24). У кого заздрість і суперництво, той всім противник, бо не хоче, щоб предпочтен був йому інший. Заслуговують схвалення він принижує; хто йде добрим шляхом, тим вважає на шляху спокуси; хто живе як повинно, тих засуджує; побожним гребує; постить називає марнославним, дбайливого в псалмоспівах - люблячим себе показати; швидкого на послуги - жадібним; розторопного в справах - славолюбний; старанно займається книгами - гониться; вправного на відповіді - ненажерою. Заздрісний ніколи не радіє успіху іншого. Якщо бачить вознерадевшего про справу, що не спонукає на добру, а скоріше наставить його на худе. Коли бачить, що інший спить під час молитви, чи не розбудить його, а скоріше подбає про дотримання тиші. Якщо бачить брата, віддається спокою, звинуватить його в цьому. Якщо бачить брата, колись подтвергшегося падіння, чорнить перед усіма. Горе заздрісному, тому що серце його завжди знемагає від печалі, тіло з'їдає блідістю, і сили його виснажуються. Всім він нестерпний, всім він ворог, всіх ненавидить, перед усіма лицемірить, всім будує підступи, перед всяким носить личину, нині дружить з одним, а завтра з іншим і в розташуванні до всякого змінюється, підробляється до бажання кожного, і через деякий час будь-якого засуджує, чорнить одного перед іншим, і кожного з кожним плутає. Отже, страшна отрута - заздрість і суперництво; від них народяться оклеветаніе, ненависть і вбивства. Тому ви, воїни небесного громадянства, якнайдалі біжіть від заздрості, як можна далі тримаєте від себе суперництво і заздрість, щоб не впасти вам в осуд разом з дияволом!

Про те, щоб не бути злоріка

Блаженний і триразово блаженний той, хто не пошкодив мови свого лихослів'ям інших, хто мовою не осквернив серця, але розуміє, що всі ми складаємося під покаранням, і не насолоджується лихослів'ям інших, але роздратований проти цієї пристрасті. Бо хто не обмовляє іншого, той дотримав (зберіг) себе бездоганним. Йому не було спотикання, і совість його неосквернена. Хто бігає лихослівних духу, той дотримав себе від зближення з людьми злими і переміг полчища бісів. Хто не придбав лихослівних мови, той придбав неокрадомое (нетлінне) скарб. Хто не схильний до лихослів'я інших, той уникнув братовбивства, того і інші не будуть злословити. Хто не схопить духом лихослів'я, той істинно пізнав, що сам він людина із м'яса, і дотримав себе чистим. Хто не в співтоваристві з лихослівних, той оселиться з Ангелами. Хто не отруїв вух і мови лихослів'ям, той сповнений ліком любові. Хто не опоганює вуст своїх лихослів'ям, у того вуста пахнуть плодами Святого Духа. Тому істинно блаженний, і ще скажу, - блаженний той, хто дотримав себе від лихослів'я.

Про лихослів'я і лихослівних

Хто насолоджується лихослів'ям інших, той ясно показує, що сам схопить тим, за що проклинає інших. Бо хто проклинає іншого, той сам себе засуджує. Він людина плотський, заплутався в мережах світу. У лихослівних все є, - і клеветничество, і ненависть, і нашіптування, тому зізнається він братовбивцею, безжальним, немилосердний. А хто завжди має в собі страх Божий, і у кого серце чисте, той не любить злословити інших, що не насолоджується чужими таємницями, не шукає собі відради в падінні інших. Тому справді гідний сліз і плачу той, хто привчив себе до лихомовства. І що ненависніше цього? Тому і святий апостол, забороняючи справи порочні, зараховує до творить їх і лихослівних: ні досадітелі (Λοισοροι - лихослівні) , Ні хижачки Царства Божого не успадкують (1 Кор. 6: 10).

Про здержливість

Істинно блаженний і триразово блаженний той, хто дотримався утримання, тому що утримання справді велика чеснота. Але послухайте, до чого утримання простягається, у що цінується і в чому потрібно.

Так, є утримання в мові - не говорити багато і не говорити пустого, володіти мовою і не зневажали, не ображати словом, не клястися, що не пустословити про що не повинно, утримувати мову і не обмовляти одному на іншого, не пересужівать брата, не відкривати таємниць, не займатися тим, що не наше. Є стриманість і в слух - володіти слухом і не дивуватися порожній мовить. Є стриманість і для очей - володіти зором, що не спрямовувати погляд або не дивитися уважно на все приємне і на що-небудь непристойне. Є стриманість у дратівливості - володіти гнівом і не миттєво спалахувати. Є утримання від слави - володіти своїм духом, не бажати прославляння, не шукати слави, що не величатися; не шукав честі і не надимає, не мріяти про похвалах. Є стриманість помислів - скидати помисли страхом Божим, що не схилятися на помисел звабливий і запалює, і не насолоджуватися ним. Є стриманість у харчі - володіти собою і не вишукувати наїдків в достатку пропонованих, або страв дорогих, не їсти невчасно, або крім певної години, не вдаватися до духу обжерливості, що не збуджуватися до жадібності добротою наїдків і не бажати то однієї, то іншої живності. Є стриманість у питті - володіти собою і не ходити на бенкети, які не насолоджуватися приємним смаком вин, не пити вина без потреби, не вишукувати різних напоїв, не ганятися за задоволенням, тобто пити майстерно приготовані суміші, не вживати без міри не тільки вина, але, якщо можна, і води. Є стриманість у побажанні порочного ласолюбства - володіти почуттям, що не потурати випадково порушили побажанням, які не схилятися на помисли, що вселяють хтивість, що не насолоджуватися тим, що згодом збуджує до себе ненависть, не виконувати волі плоті, але приборкувати пристрасті страхом Божим. Бо той воістину утримається, хто бажає (сильно бажає) оних безсмертних благ і, до них прямуючи розумом, відвертається від плотського пожадання, гребує плотоугодіем, як чимось, що призводить в тінь; не любить дивитися на жіночі особи, які не полонить тілесної зовнішністю, не залучають красою, що не насолоджується приємним для нюху, що не Пастка злого словами лестощів, не залишається разом з жінками, і особливо нескромними, що не затягує бесід з дружинами. Хто істинно мужній і утримайтеся і дотримує себе для оного безмірного спочинку, той утримується в усякому помисел, і всяке побажання долає пожадливістю кращого і страхом майбутнього століття.

Кінець ознайомчого фрагмента.

Цей нарис належить бакалавра Московської Духовної Академії А. К. Соколову, який помер в 1881 році в сані протоієрея Московської Троїцької, на грязі, церкви, і передрукований з першого (1818 роки) видання Творінь преподобного Єфрема з небагатьма скороченнями, поправками і доповненнями, зробленими професором М. Д. Муретовим на основі об'єднання сирійського життєпису святого Єфрема, наведеного в сирійських творів преподобного Єфрема, тому III, виданих в Римі (Acta S. Ephraemi Syriaca, по Ватиканському Кодексу XI століття, р. XIII-LXIII), з істотно подібним з ним, але мають і деякі важливі відмінності сирійським життєписом святого Єфрема в Паризькому (в Національній бібліотеці) Кодексі XIII століття (виданому в Sancti Ephraemi Syri Hymni et Sermones, quos з eodd Londinensibus, Parisionsibus et Oxoniensibus edidit Thomas Iosephus Lamy Moechliniae, t. I-III), том II, під заголовком: Historia S. Ephraemi doctoris Syri, c. 3-90, a також на підставі багатьох (після Римського видання), частково знову надрукованих, частково ж стали відомими пізніше, творінь святого Єфрема, які і відзначені в кінці нарису

Відомості про життя преподобного Єфрема запозичені, по-перше, з власного його оповідання про деякі події його життя, викладених у творах "Викриття самому собі" і "Сповідь" (Творіння преподобного Єфрема, том I, російський переклад, і edit. Rom., t. I, p. 119-144); по-друге, з Похвального слова преподобному Єфрему святителя Григорія Нісського і оповідань інших грецьких письменників (Sancti Ephraemi, Syri Opp. Graec., t. I); по-третє, з його сирійських життєписів - короткого, поміщеного у Ассемана (Biblioth. Orient., t. I, p. 25-26), і двох розлогих, у тому числі одне, з деякими скороченнями, вміщено там же, а в повному вигляді видано в творах преподобного Єфрема сирійською мовою (том III), a інше, істотно схожу з ним, але має і важливі відмінності, вміщено у виданні Lamy

Рік народження преподобного Єфрема безумовно невідомий. Відомо тільки, що Єфрем народився в царювання імператора Костянтина (Assem. Bibl. Orient., T. I, p. 25 та Acta, § I; Грецький Анонім і Місяцеслов Василя). Судячи з того, що святий Єфрем вирушав зі святим Яковом, єпископом Нізібійської, на Перший Вселенський Собор, можна припустити, що він уже тоді був не в дитячому віці. Але так як Костянтин правил в 306-337 роках, а Перший Вселенський Собор був в 325 році, то відносячи народження преподобного Єфрема навіть на 306 рік, можна припустити, що на Соборі він був дев'ятнадцятирічним юнаком

Так говорить про місце народження святого Єфрема Созомен (H. E. L., t. III, р. 16). А сирійські жізнеопісатель прямо стверджують, що батьки святого Єфрема жили в околицях Нізібії (Acta Vatic. В Opp. Syr., T. I, p. XXIII і Cod. Paris., Lamy, § 1, с. 4). Те ж стверджує сирійський письменник Бар-Гебра або Абулфараж, єпископ Тагрітскій (t тисяча двісті вісімдесят шість), в Церковній хроніці (ed. Abbeloos et Lamy, Lovan, 1872, 1, 70). Метафраст називає святого Єфрема взагалі уродженцем Сирії не вказуючи на місто (Opp. Graec., T. I, с. XXI, У). Тому показання анонімного жизнеописателя святого Єфрема про народження його в Едессі має вважати помилковим (Орр. Graec., T. I, p. XXIX, D). Але далі сам же жізнеопісатель суперечить собі, коли говорить, що святий Єфрем набув сильне бажання бачити місто Едесси і молив Бога - удостоїти його побачити це місто (ibid, р. XXX., Е. Див. Lamy, ibid. С. 3-4 , not. I). C цим погоджується і ту обставину, яка згадується Єфремом, що батьки його були хлібороби ( "Викриття", р. 123, А і 129-130). Та ж помилка повторена в Месяцеслове Василя (Opp. Graec., T. 1, р. XXXIV). Навпаки, порівняйте ще витяги з Ватиканського Кодексу Греч., На р, XXXIII, С, і Вірменського Місяцеслова. Opp. Syr., T. 1, praef

Ibid., P. 130. По коротким (Asseman, p. 25) і докладним Актів сирійським (§ I), батько святого Єфрема Абніл або Абізал був язичницьким жерцем, який вигнав сина зі свого будинку за прихильність до християнства. Після вигнання з рідної домівки святий Єфрем знайшов притулок у святого Якова, єпископа Нізібійської (ibid, § 3 і ibid, Asseman)

За сирійського Заповіту (Opp. Graec., T. Il, p. 408) і Ватиканським Актів (§ 15) бачення було, мабуть, самому Єфрема, коли він ще дитиною перебував на руках матері. Паризькі Акти (Lamy, § 15, с. 30) і Apopht. (Opp. Graec., P. XLV) стверджують ясно, що бачення або сон бачив сам Єфрем в дитячому віці; порівняйте: у Григорія Нісського (Р. X: ???? ??? ???????? ??????? ?? ?????????????) і Метафраста (р. XXIII-XXIV: ???? ?? ?? ??? ????? ??????). Навпаки, за повідомленнями Грецького Аноніма (р. XXIX) і Місяцеслова Василя (р. XXXIV), цей сон, або бачення, бачили батьки Єфрема. Див: Вірменський Місяцеслов, ibid

"Викриття", р. 119. З цим оповіданням преподобного Єфрема багато в чому схожий розповідь, переданий від його особи кимось, ймовірно, з слухачів його. Він поміщений на грецькій мові (Opp. Graec., T. Ili, p. XXIII)

O початку монашества в Нізібії пише Созомен (Н. Е., t, III. Р. 14 і t. VI, р. 33). Згадувана у нього гора Сігорон є нинішній Сіньджар (Asseman. Biblioth. Orient., T. III, 2, р. 779, 862. Ritter Erdkunde, t. XI. P. 443, 463). Аон, згадуваний Созоменом, мабуть, одна особа з відомим у сирійських письменників Євгеном (Asseman, ibid., P. 862)

Життя святого Якова, єпископа Нізібійської, описана Феодоритом, єпископом Кіррского, в його "Історії чоловіків боголюбивих" (Opp. Theod., 1642, t. III, p. 764)

У посланні до єпископів Єгипту й Лівійським (Opp. S. Athanas. Ed. Mantfaucon., T. I, 1, p. 278)

Opp. Syr., T. Ili, p. XXVI. XXII. Сирійський жізнеопісатель називає цю людину економом церковним. Як у Ватиканських (Opp. Syr., § 4, р. XXVIII. Lin. 1: des.), Так і в Паризьких (Lamy, col. 9, lin. 13, des. U col. 13 lin, 23 des) Актах це слово переведено латинським aeditnus ecclesiae, що не відповідає грецькому ?????????, яке всюди в Сирійській Біблії, як Старого (3Цар.4: 6. 16: 9. 18: 9. 4Цар.18: 18,37. 19: 2 і Есф.1: 8), так і Нового (Лк.12: 42. 16: 1,3 , 8. Рім.16: 23. 1Кор.4: 1-2. Гал.4: 2. Тит.1: 7. 1 Пет. 4:10) Завіту перекладається як praefectus domus, ????????? (Іс.22: 15. 36: 3. 37: 2 см. Lexicon Castelli), a термін пермуноро, по Кастелло, означає aurifex, faber argentarius, золотар або золотих справ майстер, вважаючи родинним з ???????? ?? (Але схоже і з ?????????????). Отже, це було таке обличчя, яке або зовсім не належало до кліру, або ж займало в ньому досить низьку посаду. Про випадок цьому з життя преподобного Єфрема замовчують інші джерела. Судження про нього див. Assem. Bibl. Orient., T, 1, 29, пор. Lamy, col. 11-12, not. 1

O присутності святого Якова на Першому Вселенському Соборі згадують і церковні історики: Theodoret, H. E. L., t. I, p. 7. Про присутність святого Єфрема на Соборі свідчать також: Acta Vatic. (Opp. Syr., P. XXIX), Paris. (Lamy, § 5) і Бар-Гебра в Церковних Хроніках (t. 1, р. 70, у Lamy coll. 15-16. Nota 1)

Феодорит (in Philotheo et in H. E. L., t. 2, p. 30.), Філосторгій (L., t. III, p. 23) та інші це чудесний порятунок Нізібії приписують святому Якову. А сирійський жізнеопісатель і Григорій Абулфараж, єпископ Тагрітскій (in Historia Denastiarum), приписує його Єфрема (Assem. Bibм. Orient., T. I, p. 30). Ho Єфрем діяв з благословення святительского, і йому, без сумніву, довкілля зміцнило молитва архіпастиря. Таким чином, в переказах церковних НЕ буде розбіжності. Згідно з Ватиканського Актами оповідають і Паризькі (§ 6). Крім наведеного у Assem. Bibl. Orient., T. 1, р. 30 свідоцтва Бар-гебреїв, йому належить ще й інше, дослівно приводиться у Lamy з Chronicon, ed. Bruns et Kirsch, p. 66. никами призводить ще свідоцтво з Liber Chalifarum і Георгія, арабського єпископа, який слід феодоритів, як і Никифор (Історія Церкви, т. IX, с. 26). Утруднення в свідченнях Феодорита і сирійських джерел про навалу Сапора на Нізібії никами пояснює тим, що були два навали - в 338 і в 350 роках. Про двох навалах говорить Олександрійська Хроніка (Migne, Patrologiae eursns completus, Series Graeca, t. 92, c. 718, 723) і Феофан (Lamy, ibid, c. 19-22, not.). Те ж відкривається з виданих Біккеллем Cormira Nisib. (Див. Praef. § 3-4)

Про це свідчить Едеський Хроніка і патріарх Діонісій у Assem. Bibl. Orient., T. 1, р. 18, 395, a також Ілля Нізібійської у Бар-гебреїв, Chron. Eccles., T. II, р. 32, not., У Lamy, с. 22, not. У сирійських Актах, після згадки про смерть Якова і Костянтина, розповідається про похід Юліана Відступника на персів (святому Єфрема належать чотири гімну проти Юліана, видані Овербекком: см. Прим. 37), його смерті, перенесення його останків Іовініаном в Нізібії і передачі цього міста Іовініаном персам, після чого святий Єфрем видаляється з Нізібії. За Римському виданню Ватиканських Актів святий Єфрем пішов в належать Римлян країни і прийняв хрещення на двадцять восьмому році життя (р. XXII). Але по Паризьким Актом у лями це місце читається інакше, а саме: Єфрем залишався в Нізібії, поки місто не був переданий Персам; тоді, пішовши з міста, він усамітнився в місце, що називалося Бео-Гарбана, де він прийняв хрещення, коли йому було вісімнадцять років, де і псалми вивчав і Святе Письмо, з того часу як був хрещений (§ 6). Читання це виправдовується тим, що нехрещених Єфрем не міг би бути присутнім на Нікейському Соборі. Так і по коптських Синаксар (Assem. Bibl. Orient., T. 1, р. 31, not.), Єфрем був хрещений Яковом в Нізібії раніше Нікейського Собору. Мароноти і мелхіти плутають перекази, ніби Єфрем був хрещений в вісімнадцять років, але після смерті Якова (? Lamy, с. 23-25, not.)

Наводиться в Церковній Історії Євсевія, єпископа Кесарійського (кн. I, гл. 13). Преподобний Єфрем Сирин згадує в своєму "Заповіті" (по грецькому перекладу) про посланні Авгаря до Ісуса Христа і називає Едесси містом, благословенним (прославленим) вустами Його через апостолів

Про це свідчить святитель Іоанн Златоуст в похвальне слові мучениці Домніка і дочок її (Opp. Chrysost. Ed. Montfaucon, t. II, р. 641). Володарі Едеський ще в другому столітті почали малювати у своїй монеті знамення хреста (Munter Sinnbilder d. Alten Christen, 1825, 1. Th. S. 72). Созомен не засумнівався написати, що місто цей изначала всенародно сповідав віру християнську

Так розповідають Григорій Ніський (Opp. Graec., T. I, p. IX.), Метафраст (ibid, р. XXI), Грецький Анонім і Грецький Кодекс Ватиканський (ibid, р. XXXIII, ibid, р. XXX)

Созомен (Hist. Eccles., T. III, p. 16) говорить, що Єфрем описав зустріч свою з жінкою в особливому творі, яке Сирійці вважають одним з кращих його творів (Opp. Graec., T. I, p. XLII) . Але в виданих досі творіннях святого Єфрема цього твору немає

Те ж розповідається і в сирійських Актах (§ 10-11), але з тією різницею, що зустріч була при потоці, званому Daisan, де жінки мили білизна, і що дивувались вони, святий Єфрем сказав про себе: "Якщо жінки цього міста настільки мудрі, то які ж повинні бути чоловіки, які населяють його! "

Сирійські джерела ні слова не говорять про цю подію. Але про нього докладно розповідають грецькі письменники: Метафраст (Opp. Graec., T. 1, р. XXII), невідомий жізнеопісатель (ibid, р. XXXI). Пор. в Apophth. і Орр. Graec., T. I, р. XXV, Migne, Patr. Gr., T. 65, c. 166. O нього згадує в загальних рисах і святитель Григорій Ніський (ibid, p. VII). Подібно з грецькими письменниками розповідають і Мароніти in Synaxario, Assem. Bibl. Orient., T. I, p. 32, not

Хто був цей старець, нахилив Єфрема до пустельницького життя, - невідомо. У сирійських Актах Паризьких (Lamy, § 13, lin. 3, с. 27) невідомий називає святого Єфрема, по латинського перекладу, отроком: puer. Ho в Ватиканських Актах (р. XXXIV, lin. 7, 15. des.) Незнайомець називає святого Єфрема "син мій", до того ж і в Паризьких Актах спожитий сирійський термін означає не тільки отрока (puer), але і взагалі юнака, молодого людини (adolescens) і навіть раба (servus)

Життя Юліана написана самим преподобним Єфремом (вид. 4, ч. 3). Про те, що Юліан був з подвижників Едеський, свідчить Созомен, t. III, р. 14. Пор. Assem. Prolegomena ad Sancii Ephraemi, Opp. Graec., T. I, p. IX

Цей подвижник найбільш відомий під ім'ям Юліана - Сави. Життя його описана Феодоритом (Philoth., С. 2). Золотоустий, бажаючи представити зразок досконалості християнського, вказує на Юліана (21 Homil. In Epist. Ad Ephes)

Так пишуть сирійський жізнеопісатель (Opp. Syr., T. III, p. XXXIV) і Григорій Ніський (Opp. Graec., T. I, p. X). Метафраст каже, що бачення було самому Єфрема (ibid, р. XXIV). У невідомого грецького письменника розказано про це видіння з тією особливістю, що воно було ще раніше прибуття Єфрема в Едесси (ibid, р. XXX). Про це бачення згадується в Apophtegmata Patrum (Migne Patr. Gr., T. 65, col. 167), в коротких сирійських Актах (Assem. Bibl. Orient., T. 1, p. 25) і в Паризьких (Lamy, § 14), де другим, після Юліана, названий Євген, замість Орігена, ченця Єгипетської пустелі (в Ватиканських Актах), і Юлія, ченця з північних країн (в Паризьких Актах немає цієї вказівки). Однак же безіменний монах спочатку (в Ватиканських Актах § 15, і Паризьких, § 14) вважав це одкровення за просте привид і не звернув на нього уваги, не зрозумів, що блаженний Єфрем обраний Богом (Ватиканські Акти). Див. Також Вірменський Місяцеслов в Praef. ad Opp. Syr., T. 1

Тут, ймовірно, мається на увазі те розлоге тлумачення на деякі місця книги Буття, яке в сирійському виданні вміщено разом з поясненнями Якова Едеський після короткого тлумачення на всю книгу, тому що, як сам каже Єфрем спочатку цього тлумачення, він писав його після розлогого, на прохання своїх друзів (Opp. Syr., t. I, p. I, Ватиканські і Паризькі Акти, § 16). Це, однак ж, не була перша праця святого Єфрема. За свідченням Бар-гебреїв, вже під час Нікейського Собору святий Єфрем почав складати вірші проти тодішніх єретиків (Assem. Bibl. Orient., T. 1, р. 166). Вірші Нізібійської, видані Біккеля, і гімни трьом єпископам Нізібійської (Якова, Бабу, Вологез) написані до смерті Вологеза, гімни Аврааму - близько 363 року, до видалення Єфрема з Нізібії, до цього ж часу відносяться і гімни проти Юліана, видані Овербекком (Bickell , S. Ephraemi Carmina Nisibena, § III-IV, p. 6-19)

Цей і попередній розповіді містяться, з невеликими відмінностями, в сирійських Ватиканських і Паризьких Актах (§ 16-17)

Видання 1-е, ч. I, с. 68, сл. Про страшні землетруси на Сході 341 - 343 років згадують досить багато: см. Lebeau Histoire du Bas-Empire, t. I, p. 434, 436. O нападі персів на Нізівію в 338 році було сказано раніше. Преподобний Єфрем вказує на землетрус і в інших своїх бесідах. Наприклад, Opp. Graec., T. III, р. 47. Opp. Syr., T. III, p. 656

Послідовники Маркиона були в IV столітті і в Сирії, і в Персії (Epiphanii contra Haer., Р. XLII, § 1). У V столітті Есніг писав проти цієї єресі спростування в Вірменії (Liigen Zeitshr. Fur Histor. Theolog., 1833, t. 1, p. 71-78). A Феодорит, єпископ Кіррского (в Сирії), у своїй єпархії звернув до десяти тисяч маркіонітов (Theodoret. Ер. 145. Opp., T. III, р. 1026). Все це свідчить про те, як сильно було ще вчення Маркиона в суміжних з Месопотамією областях. Звідси з ймовірністю можна зробити висновок, що і преподобний Єфрем писав проти нього, так само як і проти вчення Манесова, на наполегливе потреби

Євсевій. Церковна Історія, т. IV, с. 30. І сам Єфрем називає його "дотепним" (Advers. Haeres. Serm., T. 6, р. 452)

Про навчання Вардесана см. Докладне дослідження на підставі писань преподобного Єфрема в творі Гана (Bardesanes Gnosticus, Syrorum primus Hymnologus, 1819, р. 52-94)

Феодорит скаржився на них ще о пів на п'яту століття (Ер. 145, р. 1021). Преподобний Єфрем говорить, що Вардесан написав 150 пісень, на кількість псалмів (Advers. Haeres. Serm., 53)

З трьох відомих говіркою сирійського мови, Едеський вважалося найкращим (Asseman, Biblioth. Orient., T. 1, p. 476)

За Lamy (с. 63-64, not.) Ці вірші представляють вільне витяг з п'ятого гімну в Carmina Nisibena, ed. Bickel, строфи 2 і 3 (сир. Текст, р. 102; латинський переклад, с. 186). Паризькі Акти, § 30, і Ватиканські Акти, р. L

За сирійським життєписам (Lamy, § 30; Opp. Syr., § 32) ця боротьба з помилками Вардесана, як і інших єретиків, відбувається вже після повернення святого Єфрема в Едеси з подорожі до Єгипту і Кесарію до святителя Василя Великого

Цей уривок з пісні, що не дійшов до нас цілком, наводиться в Ватиканських і Паризьких життєписах, але з багатьма варіаціями. У Паризькому Кодексі перед ними стоїть ім'я Єфрема, а після слів: "проклятий читає апостолів і не наступний словами їх" стоїть ім'я бале, учня Єфрема, перед чотиривірш: "Господь твій підносить ріг твій, Церква вірна, бо ж Цар і Син Царя знаходиться в ковчезі твоєму "(Lamy, с. 67-70). У збережених творах Єфрема спростування проти Вардесана найчастіше зустрічаються в співах проти єресей (Opp. Syr., T. II, p. 376-560)

Як це вельми жваво зобразив святитель Василій Великий в своїх листах і в книзі "Про Дусі Святому"

Ряд цих співів, числом вісімдесят, надписується так: "Проти допитливих досліджень" (Opp. Syr., T. III, p. 1-150). Сюди ж відносяться сім пісень - "Про перлині", р. 150-164, і три - "Про віру", р. 164-208

Advers. Scrutator, Opp. Syr., T. III, p. 207. Ймовірно, преподобний Єфрем розуміє тут взяття Аміди та інших фортець, побудованих римлянами, в 359 році. Страшне положення міста під час облоги і саму облогу докладно описує очевидець Аммиан Марцелін, т. XIX, 1-9

Theodoret, H. E, t. IV, p. 16-17, Socrat, t. IV, p. 18, Sozomen, t. VI, p. 18. Ватиканські Акти (§ 36) відносять цю подію до часів Юліана Відступника, але, без сумніву, помилково; навпаки, Паризький Кодекс називає Валента (§ 37). Хроніка Едеський говорить про збори Церкви за містом під 373 роком. Asseman Biblioth. Orient., T. 1, р. 398

Advers. Haeres. Serm., T. 22. Тут перераховуються наступні єретики: Валентинианом, Вардесаніти, Кухіти (ймовірно, послідовники Валентина), Маркіоніти, Аріану, Аетіане, Павлініане (від Павла Самосатського), Савелліане, Фотініане, Ворворіти, Катари, Аудіане і Мессаліане. Пор. Париж, життєпис, § 30, де перераховані єресі Вардесана, Арія, Манет, Маркиона і ін.

S. Epiph. centra Haeres., LXX. Theodoret. Haeret. Fabul., T. IV, p. 10. Hist. Eccl., T. IV, p. 10

Перша назва - сирійське (Мацлін), друге - грецьке; обидва означають одне: молитовники. Деякі думають, що преподобний Єфрем писав і проти Новата, вважаючи знайти підтвердження цьому в словах святителя Григорія Нісського. Encomiimi S. Ephr., Opp. Graec., T. 1, p. V. Новат і ero послідовники відкидали дійсність покаяння після Хрещення. У писаннях преподобного Єфрема, так часто закликає до покаяння, полягало найкраще спростування цього лжевчення, але не дійшла до нас твори, прямо спрямованого проти Новата

Theodoret, H. E., t. IV, р. II. Timothei Presbyteri de reception, haereticorum. ар. Coteller. Monumenta Eccl. Graec., T. III, p. 400

Святий Епіфаній свідчить, що лжевчення мессаліанскіе з'явилося спочатку в Месопотамії (Haeres., LXXX, § III). За извлечениям з діянь соборних у Фотія видно, що патріарх Антіохійський Флавіан (381 - 404 роки) викликав підозрюваних в мессаліанстве Аделфія, Євстафія і інших з Озроени (Bibl. Cod. LII); а Феодорит прямо пише, що Аделфій був викликаний з Едесси (Н. Е., t. IV). Преподобний Ніл також називає Аделфія Едеський (Орр. Syr., Nili, t. 1)

З співів на день Різдва Христового видані тринадцять - Орр. Syr., T. II, 396 et sq, і одне - t. III, р. 209. Ha Воскресіння Христове, ibid, p. 499 і 603; на поховання померлих - восімдес'ят співів, р. 225 і далі. Покаянними можна назвати майже всі піснеспіви зворушливі - paraenetica, р. 367 et sq. Ha дні мучеників, за свідченням сирійського жизнеописателя, написані вірші на честь Соломонії і семи синів її Маккавеїв, а також на пам'ять Едеський мучеників: Самона, Гурія і Авіва. Див. Примітки в кінці нарису

Так про це свідчать сирійські жізнеопісатель преподобного Єфрема (Ватиканські Акти, § 33, і Паризькі Акти, § 31) і блаженний Феодорит (Історія Церкви, t. VI, р. 26)

Сирійське життєпис преподобного Єфрема (Ватиканські і Паризькі Акти, § 18) розповідає про це так. Один пустельник, просвітлений Духом Святим, побачивши святого Єфрема в місті, пішов за ним, голосно волаючи: "Цей є віяло (лопата) в руціГоспода, яким Він очистить все тік свій(Мф.3: 12) від плевел єресей; еси є вогонь, про який сказав Господь наш: Я прийшов огонь кинути на землю(Лк. 12:49) ". Чуючи це, найперші громадяни Едесси - єретики, язичники і іудеї - вивели його з міста і побили камінням

Акти Ватиканські і Сирійські, § 19. Ватиканські акти, крім того, згадують і про чудеса святого Єфрема (р. XXXIX)

"Учні Єфрема, - сказано в одному житії його сирійською мовою, - по даній їм премудрості, писали свої слова і тлумачення і, просвіщати світлом Божественним, багатьом відкрили світло істини і шлях до вічного спасіння" (Ватиканські Акти, § 20). "Ці учні разом з іншими учнями, яких Єфрем мав багато, склали школу в Едессі", - сказано в іншому сирійському життєписі (Lamy, § 19). Ассеман приписує Ісааку твір "Про трьох Особах Святої Трійці і про втілення Господньому", яка згадується Геннадієм (Catalog., С. 26). Балей відомий своїми псалмоспівами. Зіновій писав проти Маркиона і інших (Assem. Bibl. Orient., T. I, p. 165-169). У Паризьких Актах названі: Зіновій, Ісаак, Асун, Юліан і Симеон, які разом з іншими багатьма утворили школу (§ 19). У Ватиканських Актах (р. XXXIX, § 20) згадані: Зіновій, Ісаак, Симеон і Авраам, яким з іншими багатьма усвояется складання промов і тлумачень на Святе Письмо. У сирійському "Заповіті", крім Авраама, Симеона або Симона, Мари і Зиновія, - названий ще п'ятий учень Аба або Ава, про який згадує і Созомен. Той же Созомен і сірійське "Заповіт" називають ще двох учнів: Павлина або павлонія і Авріта або Арнат або Арвида, які хоча і славилися красномовством, але не зберегли в чистоті віру православну (Созомен. Історія Церкви, т. 3, с. 16; заповіт, р. 402 - 403; порівняйте: Lamy, с. 36 - 38, not.)

Juliani. Ep. XLIII, ed. 1630. У цьому листі Церква Едеський називається аріанської, ймовірно для того, щоб православним нанести нове образу. Єпископом тоді в Едессі був Варса, якого імператор Констанцій (в 361 році) перевів з міста Карр (Chronic. Edess. Ар. Asserii. Bibl. Orient, t. 1, p. 396). Так як Констанцій був покровителем аріанам, то, може бути, і Варса вважали їх однодумцем. Але він був прихильником Православ'я, як доводить його вигнання при Валенте і листи до нього Василя Великого (Творіння святителя Василя Великого, ч. VII. Листи 256 і 259). Ватиканські Акти говорять і про пряме пропозиції Юліана жителям Едесси щодо зміни віри, яке, однак же, вони відкинули і посвідчуються в цьому похвальною піснею Едессі, написаної Єфремом. Але з обставин, тут розповідаються, видно, що жізнеопісатель змішав подія часу Юліана з Валентовим, і так як гоніння Валента на православних в Едессі, за свідченням хроніки Едеський, сталося після смерті преподобного Єфрема, то і вірш, ймовірно, писано ким-небудь іншим (Див. Asseman., Biblioth. Orient., t. 1, р. 50, пр. 1). Втім, Паризьке життєпис, хоча замість Юліана і називає Валента, але призводить подібне за змістом до наведеного в Ватиканських Актах вірш на звільнення Едесси - під ім'ям святого Єфрема

Сирійські життєпису (як Ватиканські Акти, докладні і короткі, так і Паризькі) згідно оповідають про подорож преподобного Єфрема з одним зі своїх учнів, які знали грецьку мову, в Єгипет на кораблі, про чудесне приборканні їм бурі під час подорожі, про умертвіння чудовиська морського, і пустинножітельства святого Єфрема з єгипетськими відлюдниками протягом восьми років, про суперечки його з аріанами, про зцілення одного біснуватого ченця і про написання ним в єгипетській пустелі багатьох книг. Але в Ватиканських Актах повідомляється додатково про семиденнім спілкуванні святого Єфрема зі святим Пазой (Паїсієм), причому обидва отримали надприродним шляхом здатність говорити - святий Єфрем на єгипетському, а святий Паза сирійською мовою. Крім того, в них стверджується, що святий Єфрем написав мови і бесіди на єгипетському мовою. Але про цю подорож мовчать всі інші, як Сирійські, так і Грецькі джерела. Лями вважає за можливе визнати достовірність подорожі святого Єфрема в Єгипет, але виключаючи восьмирічну дату, написання промов і бесід на єгипетському мовою і чудеса (Lamy, с. 41-42, not.)

Житіє Паїсія, написане Іоанном Колова, вміщено майже без будь-яких змін в Четий Минее, під 19 червня. Преподобний Паїсій був учнем великого Памви. Про Памва і Йоана Колова см. Достопам'ятні Сказання про подвижництво святих і блаженних отців

Паризькі Акти місту, в якому святий Єфрем висадився з корабля, дають ім'я: Antinu, a Ватиканські: Antiqu. З цього міста святий Єфрем вже пішов у пустелю, до Пазі або Паїсія

Див. Короткі звістки про нього, поміщені між оповідями про подвижників єгипетських в "Достопам'ятних переказах про подвижництво святих і блаженних отців". Між творами Єфрема є бесіди, в деяких рукописах надписані так: "До ченцям Єгипетським", але не у всіх (Opp. Graec., T. 1, р. CXV)

Див., Наприклад, послання Єфрема до Івана-ченцеві про терпіння (Орр. Graec., Р. 186), де наведено приклади преподобних Антонія і Макарія, якщо тільки це послання належить Єфрема, а не іншому подвижнику, нарівні з іншим посланням також до Іоанну, писаним вже за часів несторіанські. Вірніше можна вказати тут на згадуване преподобним Єфремом житіє преподобного Антонія (помер близько 355 року), в десятій главі повчання на: "Послухай собі"

За Ватиканським (§ 21) і Паризьким (§ 20) життєписам бажання бачити святого Василя передувало подорожі преподобного Єфрема в Єгипет. При цьому розповідається, що святий Єфрем, захоплений славою імені Василя, благав Бога попередньо відкрити йому велич святого отця, що і було зроблено в баченні вогняного стовпа, вершина якого сягала неба. Про це оповідають Грецький Анонім і Псевдо-Амфілохій, з тією різницею, що святий Єфрем відправився до Кесарії до Василя негайно ж після бачення (Орр. Graec., T. 1, p. XXXIV, см. Вірменський Місяцеслов)

O подорожі святого Єфрема до святителя Василя згадують: Сирійські Акти Ватиканські (докладні і короткі) і Паризькі, похвала святому Єфрема святителя Григорія Нісського, Созомен, Метафраст, Грецький Анонім, Псевдо-Амфілохій, Вірменський Місяцеслов і Місяцеслов Василя. Подорож це очевидно не могло бути раніше 370 року, коли святитель Василій Великий був зведений в сан єпископа (Lamy, с. 47-48, not.). За сирійським Актів і Псевдо-Амфілохія святий Єфрем прибув в Кесарію в день Богоявлення (по Паризьким Актом в цей день була пам'ять святого Мамми - Lamy, § 25). Увійшовши в храм і побачивши святителя Василя в чудовому вбранні і оточеного кліром, святий Єфрем сказав своєму супутнику, товмачеві: "Думаю, брат, ми робили марна справа, йдучи сюди; неможливо, щоб оточений таким пишністю був той, якого я бачив" (під видом вогняного стовпа від землі до неба). Не розуміючи значення цієї пишноти, святий Єфрем спантеличено зупинився і знову повторив товмачеві: "Марно, брат, ми прийшли сюди, перенісши праці та спекоту вдень, бо людина, оточений таким блиском і пишнотою, чи може бути тим вогненним стовпом, який я бачив ! " Поки преподобний Єфрем так роздумував і дивувався, святитель Василь зійшов на кафедру і почав пояснювати народу Священні Книги (по Паризьким Актом, а по Ватиканським - він говорив про свято). Святий Єфрем, хоча і не розумів грецької мови, але побачив Святого Духа, який говорив устами Великого Проповідника (по Паризьким Актом, а Ватиканським - під виглядом голуба); в похвалі святителя Григорія Нісського сказано: "споглядального оком душі він бачив блистающего світлом голуба, що сидить на правому плечі його і який повідомляє йому слова вчення, які проповідник передавав народу. Від цього Божественного голуба він і дізнався про пришестя Єфрема, і про те, що він був Сирієць "(р. IX - X). За Метафрастом вид голуба був подібний до променям сонця (р. XXIII); то ж у Аноніма (р. XXXIII); Псевдо-Амфілохій, хоча спочатку розповіді майже дослівно повторює Сирійські Акти, проте ж, як і Паризькі Акти, мовчить про бачення голуба, але зате один він свідчить, що святий Єфрем бачив вогненні уста святителя Василя (р. XXXV), дізнався того, хто раніше був відкритий йому у вигляді вогняного стовпа, і гучним голосом став висловлювати проповідника своє схвалення. Цим він звернув на себе увагу святителя Василя, який запитав його, як може він схвалювати його грецьку проповідь, не розуміючи її. На це святий Єфрем повідомив про бачення їм Святого Духа

Святитель Василь хотів присвятити святого Єфрема в пресвітера, але Єфрем, через смирення, відмовився і був присвячений тільки в диякона. Про це говорять Сирійські Акти, між тим як його супутник, перекладач, був висвячений на диякона і пресвітера. Але про присвячення святого Єфрема мовчать: похвала святителя Григорія Нісського, Метафраст і Грецький Анонім; Псевдо-Амфілохій розповідає спочатку, так само як і в сирійських Актах, що святитель Василь, хоча і запропонував святому Єфрема сан пресвітера, але висвятив його і прочитав молитву тільки на диякона (р. XXVI, E). A потім про перекладача і супутнику святого Єфрема (ibid, F) сказано: тлумача рукоположив в сан диякона, а самого, тобто Єфрема, у пресвітера, відпустив з миром; деякі думають, що святий Єфрем був пресвітером (Менологія Василя - Opp. Graec., t. I, р. XXXIV; Винцентий Белловаценцскій, лат. переклад Псевдо-Амфілохія в Acia Sanct., Болландістов, під 1 лютого, t. 1, р . 76; Іоанн Тріфемій, за яким святий Єфрем вже раніше був дияконом Едеський церкви і був висвячений святителем Василем у пресвітера - Opp. Graec., t. 1, р. L). Але грецьке ????? або має відносити до товмачеві (тобто і його, того ж самого, - у пресвітера), або ж, що краще, зовсім не читати, і тоді будемо мати буквальне схожість фрази з сирійським текстом Паризьких Актів (Lamy, с. 57). Поправка ця потрібна і повідомленням у Псевдо-Амфілохія, що святитель Василь висвятив святого Єфрема тільки у сан диякона та прочитав дияконську молитву. Крім того, дияконом називають святого Єфрема: Созомен, Феодорит, Паладій, Ієронім, мартиролог Римський, Геннадій Массіліенскій, Гонорій Августодунскій, Сікет Сененского (всі ці свідоцтва наведені в Praef. Opp. Graec., T. 1, р. XXXIX-LI; пор. Assem. в Opp. Graec., T. III, p. XLV і Lamy, c. 53-55, not). O можливості посвячення в священний сан єпископом іншої церкви см. Созомен, Історія Церкви, т. VI, с. 32, пор. Assem. Bibl. Orient., T. 1, р. 396-398 і Комбефісія, в Opp. Graec., T. I, р. LX. З рукоположенням на диякона Сирійські Акти Ватиканські (докладні) і Паризькі, Псевдо-Амфілохій, Менологія Василя і Вірменський Місяцеслов з'єднують сказання про надприродне отриманні святим Єфремом дару говорити по-грецьки (Opp. Syr., T. 1, р. XLVII; Lamy, § 25; Псевдо-Амфілохій; Opp. Graec., t. 1, р. XXXIV-XXXVI, a по Ватиканським Актів і святитель Василь отримав дар говорити по-сирійських, § 27). Однак ж про це мовчать всі інші історичні джерела, в яких описано житіє святого Єфрема. Болландісти (Acta S. Febr., T. 1, p. 49 sq.) Вважають, що це знання у святого Єфрема не обмежувалася тільки часом перебування його у святого Василя, але тривало і після, так що згодом святий Єфрем писав навіть деякі твори на грецькій мові. На користь такого припущення, мабуть, свідчать: а) Сирійські тексти Паризьких Актів (§ 31, с. 67-68): "написав багато книг і ледь не незліченні також на грецькій мові"; б) Петро (de Natalibus, lib. 3, сміття. 70): "існує книга про Святого Духа, яку з сирійського переклав на грецьку мову"; в) Сикст Сіненскій (Bibliotheca Sancta, lib. 4, р. 423): "Єфрем Сирин, диякон і монах, численні промови видав спочатку на сирійському, а потім на грецькій мові, - на різні місця Священного Писання, з яких і читав одну бесіду на Євангеліє від Матвія, на XVII главу "Про Преображення Господнього", що починається словами: de regionibus messis gavdia "(Fphr. Opp. Graec., T. 1, prolg. § XI, і teslim., Ibid, p. LI); г) пояснення деяких читань LXX в тлумаченнях на Старий Завіт (див. Assem. Bibl. Orient., t. 1, р. 71; Lamy, t. 1, proleg. XXXII sg.). Ho показання Паризьких Актів скасовується паралельним місцем більш давньої їх редакції (Ватиканської) , в якій нічого не говориться про грецьку мову, а тільки називаються "піснеспіви на Різдво Христове, Хрещення, пост, страждання, Воскресіння і Вознесіння, і інші Таїнства домобудівництва Христового, до яких приєднані й інші гімни про мучеників, про покаяння, про хоронили" (§ 33, р. LII-LIII). Показання Петра і Сікета суть очевидні помилки, що пояснюються свідченням Ієроніма, що творіння про святого Духа було переведено на грецьку мову при житті святого Єфрема (De vir. illustr., cap. 115). А пояснення грецьких читань LXX своє джерело могли мати в пояснювальних глоссах сирійських до священного тексту (Lengerke, Commentatio crilica de Ephraemo Syro Scripturarum interprete, 1828 p. 23 sq.). Навпаки того, про незнання святим Єфремом грецької мови свідчать: Феодорит (Історія Церкви, т. IV, с. 29), за словами якого святий Єфрем, "користуючись мовою Араму, поширював промені духовної благодаті, бо хоча він не з'їв еллінської науки, проте ж викрив всілякої помилки греків" (Opp. Graec., T. I, р. XLIV); Созомен (Історія Церкви, т. III, с. 16) говорить, що святий Єфрем писав сирійською мовою, будучи непричетним еллінської науки, але його твори, ще за його життя, вже стали переводити на мову грецький (ibid., Р. XLI -XLII); Ієронім свідчить (De vir. Ill., 115, Migne, Patr. Lat., T. 23, c. 707 і Ephr. Opp. Graec., T. 1, p. L), що "Єфрем, диякон церкви Едеський, написав багато творів на сирійською мовою "і що він" читав його грецьку книгу про Святого Духа, яку хтось перевів з сирійського і по якій він, хоча і в перекладі, пізнав високу ступінь розуму "її автора; з цим згоден і Бар-Гебра, який в Церковній Хроніці каже, що святий Єфрем "нічого не з'їв від грецького навчання". Звідси Ассеман і лями роблять висновок, що чудовий дар знання грецької мови тривав у святого Єфрема тільки під час його перебування у Василя Великого (Lamy, col. 56, not.). У Ватиканських і Паризьких Актах, крім того, повідомляється, що внесення союзу "і" в формулу: "Батько і Син і Дух Святий" і тлумачення біблійного виразу: і Дух Божий ношашеся верху води(Бут. 1: 2) в значенні: "вкладав родотворную силу в води, землю і повітря, і вони запліднюють", святитель Василь, за його власним свідченням, запозичив у преподобного Єфрема, коли останній приходив до Кесарії (Ephr. Opp. Syr ., р. XLVIII-XLIX, Lamy § 26-27, порівн. свт. Василій Великий, Про Святого Духа, 39, 74 і Шестодневние бесіди, 2, § 6, порівн. Ephr. Opp. Syr., t. 1, р. 8 і російський переклад, изд. 3-е, т. 6, с. 286; Lamy, с. 59-60, not). Нарешті, по розлученні з Єфремом, святитель Василь, за свідченням тих же Актів, повідомив, що "він бачив Єфрема, який стояв у церкві, а по праву і ліву сторону його знаходилися два Ангела в блискучих як блискавка шатах" (Ephr. Opp. Syr ., t. 1, р. XLVIII; Lamy, § 28). За сирійським текстам Паризьких Актів перебування Єфрема у Василя Великого тривало два тижні, протягом яких святі отці бачилися і розмовляли про духовні предметах щодня (Lamy, § 25, с. 57-58)

За Актів це було через чотири роки після побачення Єфрема з Василем Великим (Opp. Syr., Р. LIV-LV; Lamy, § 34). Созомен згадує про це, але не говорить конкретно про святителя Василя, а безособово: одного разу його обрали в єпископа і хотіли взяти для висвячення, але він спочатку прийняв вигляд юродивого, а потім вночі пішов і переховувався, поки не був поставлений інший. Хронологічна дата сирійських Актів представляє утруднення. Святитель Василь сам був висвячений на єпископа в 370 році. Додаючи чотири роки після побачення святого Єфрема з Василем, щоб була поставлена \u200b\u200bпершого на диякона (якби навіть це було в перший рік єпископства Василя), отримаємо 374 рік, а тим часом все сирійські джерела відносять смерть преподобного Єфрема до 373 році (Lamy, с. 71 -72, not.). В Едессі святий Єфрем зцілив одного розслабленого, який просив милостиню при брамі храму (Opp. Syr., T. III, р. LIV; Lamy, § 33)

Opp. Syr., T. III, p. XLIX. Lamy, § 29. Григорій Ніський згадує ще про зустріч преподобного Єфрема з відомим лжеучителями Аполлінарія, і розповідає, втім, як сам зауважує, за чутками, про те, як Єфрем осоромив Аполлінарія на дебатах, попередньо склеївши аркуші двох його книг, що зберігалися в однієї жінки, без яких єретик не міг сперечатися (Opp. Graec., р. XIII-XIV). Те ж у Метафраста (ibid, р. XXVII)

У сирійських Актах життя святого Єфрема, по видаленні його з Кесарії, викладена в такому вигляді і порядку. Повідомивши свідоцтва святителя Василя Великого про вплив на нього преподобного Єфрема в додатку союзу "і" у формулі: "Батько і Син і Дух Святий", і в тлумаченні терміну "носився" - евр. "Мерахефео" про Святого Духа в книзі Буття, а також про бачення двох Ангелів у блискучих одежах по праву і ліву сторону святого Єфрема (Opp. Syr., T. III, р. XLVII-XLIX, Lamy, § 26), жізнеопісатель продовжує , що святий Єфрем зі своїм товаришем відправився в Едесси, прибувши по дорозі в Самосати. Тут скоєно святим Єфремом диво воскресіння юнака, який вдарив преподобного по щоці і був убитий отрутою вжалила його змії. Після цього святий Єфрем і його супутник, перекладач, приходять в Едесси, де святий отець веде напружену і плідну для Православ'я боротьбу з різними єресями за допомогою численних творів, викривальних промов і співів. Успіху боротьби з інакомисленням сприяла також самовіддана і строго подвижницьке життя преподобного Єфрема, а також чудеса святого угодника Божого, з яких повідомляється про зцілення розслабленого жебрака при брамі храму апостола Фоми. Через чотири роки після побачення з Єфремом, святитель Василь посилає в Едесси двох довірених осіб, Огоф і Хому, з дорученням привести святого Єфрема в Кесарію для посвячення його в єпископський сан. Але смиренність святого подвижника спонукає його прийняти на себе вид юродивого і тим відхилити пропозицію святителя Василія (у Псевдо-Амфілохія ця розповідь переданий без згадки про Василя Великого). Після цього повідомляється про безліч написаних святим Єфремом творів різного роду і, між іншим, про його тлумаченнях на Старий і Новий Завіт (Паризькі Акти, Lamy, § 35). Паризькі Акти (§ 36) згадують також про нашестя на Едесси Гунів, про переслідування ними ченців і розбещенні черниць, - проти яких, злодійств писав святий Єфрем. Ватиканські і Паризькі Акти повідомляють також про гімнах святого Єфрема в викриття Юліана, який хотів зрадити Едесси Персам (по Ватиканським Актів, а Паризькі називають Валента, що вірніше), і в вихваляння мужності і терпіння Едессян, і призводять вже відоме оповідання про жінку, що йшла з двома своїми синами на добровільну смерть за Христа, що вплинуло на імператора в доброму напрямку. Після цього святий Єфрем знову пішов у гори і зачинився в печері, в якій жив раніше, і з якої виходив для порятунку міста. До цього ж часу Ватиканські (§ 38) і Паризькі (§ 39) Акти відносять розповідь, наявний майже в дослівно схожому вигляді і в оповіді Псевдо-Амфілохія (Орр. Graec., T. 1, р. XXXVII-XXXIX: як зміст, так і виклад цієї оповіді не залишають ні найменшого сумніву в літературно-родинних стосунків його з сирійського Актами), про послання святителем Василем до святого Єфрема якоїсь дружини, грішниці, вже перед самою смертю святителя Василя. У Кесарії була якась знатна і дуже грішна жінка. Віруючи в святість святителя Василя, вона написала всі свої гріхи і просила угодника Божого молитися про них. Святитель Василь взяв запис і поклав перед Богом (перед престолом?). За молитвами угодника Божого і по вірі й правдивому жаль жінки все гріхи були стерті на записи, крім одного, який був більше всіх інших. Розкривши запис і побачивши цей гріх, жінка припала до ніг угодника Божого, просячи його замолити цей гріх. Тоді святитель Василь послав жінку із записом в Едесси, до святого Єфрема, сказавши їй, що цей великий угодник Божий може звільнити її від гріха. Жінка поспішно вирушила до святого Єфрема, який, проте ж, відмовився відпустити їй цей гріх і сказав, що той, хто замолив багато її гріхи, може звільнити її і від цього гріха, і щоб вона поспішала назад в Кесарію, бо святителю Василю чекала швидка кончина. Але в Кесарії жінка зустріла вже похорон святителя Василя. Не тямлячи себе від горя кинулася вона на землю, скаржачись на угодника Божого за те, що він послав її в довгу подорож, хоча сам міг позбавити її від гріха. Кинувши в труну запис, на якій написаний був її гріх, вона все розповіла місту. Але коли один з оточували труну кліриків взяв запис і розгорнув її, він не знайшов накреслення гріха, що служило знаком відпущення гріха і прославлення Бога у святих Своїх. (Такий же розповідь поміщений в Vitae Patrum у Migne, Patr. Lat., T. 73, с. 307-309. Ho в найдавнішому кодексі оповіді Псевдо-Амфілохія цій історії немає, як і у святителя Григорія Нісського і в інших джерелах. подібний же розповідь є в житті Іоанна Милостивого у Migne, ibid, с. 380-382. Крім того, через чотири роки після побачення Єфрема і святителя Василя, останнього вже не було в живих. Нарешті, в житті святителя Василя нічого, схожого з цим розповіддю, немає. За всіма цими свідченнями, достовірність цієї розповіді відкидається. Див. Lamy, с. 83-81, not.) Пригнічений скорботою про смерть святителя Василя преподобний Єфрем "написав в честь його гімни" (так в Паризьких, а в ватиканських Актах: "мав гімни й мови"), в яких хвалив всю його життя в Бозі (Ватиканські, § 39, Паризькі, § 40). Одна з цих похвальних промов під ім'ям святого Єфрема збереглася на грецькій мові (Opp. Graec., T. II, p. 289-296). Святитель Василь вихваляється тут як святий подвижник, добрий пастир, богонатхненний учитель і батько Церкви, розповідається про побачення Єфрема і святителя Василя, яке було викликано Єфрема понад, а також про боротьбу святителя Василя проти Валента та Арія, про його чудо зцілення сина Валента (зцілення від хвороби за умови виховання його в Православ'ї і потім незабаром послідувала смерть, коли умова виконано не було) і диво над Валентом (триразове випадання тростини з руки, коли він хотів підписати наказ про ув'язнення угодника Божого). Нарешті повідомляється, що розповіді святителя Василя про сорока мучеників тоді ж вселили преподобному Єфрему думка скласти піснеспіви в їх честь (п'ять гімнів сирійською мовою видано у Lamy, t. 3, с. 937-958). Все, найбільш тверді дати щодо року смерті святого Єфрема (373 рік після Різдва Христового), змушують думати, що вона пішла раніше смерті святителя Василія (379 рік після Різдва Христового). Тому треба думати, що в похвалі мова йде про живу святителя. Минулі форми: "епіскопствовавшій в Каппадокійської області (р. 289, F.) ... прийняв нагороду (р. 293, F) ... ми беремо тебе був як Авель, спасся як Ной, принесений в жертву як Ісаак, велично зазнав спокуса як Іов, прославлений як Мойсей "та інші (р. 296, CD) можуть бути пояснені впливом сирійського першотвору на невмілі перекладача, тим більше, що безпосередньо перед цим наведено звернення до святителя, як до живого, в теперішньому часі (р. 296 , В. С). Має звернути увагу і на те, що в похвалі згадані далеко не всі, навіть найбільш видатні, похвальне діяння Каппадокійського святителя, які не могли не бути відомі проповідника, який писав своє похвальне слово після смерті святителя Василя (Lamy, с. 85-86, not.). Нарешті, що пройшли часи дієслів про живу святителя могли з'явитися в грецькій редакції і внаслідок невдалої поправки пізнішого переписувача. Акти закінчуються зображенням доброчинної діяльності преподобного Єфрема в Едессі під час голодного року, за яким послідував добрий урожай, - і описом праведної кончини угодника Божого, що послідувала через один місяць (по Паризьким Актом) за вищеописаною діяльністю святого Єфрема (15 червня по Ватиканським Актів), і урочистого поховання останків праведника Едеський кліром, відлюдниками і всім народом (Opp. Syr., t. III, р. LX-LXIII і Lamy, § 41-42). Вірменський Місяцеслов (Opp. Graec., T. 1, praef. § 5) передає, що святий Єфрем подорожував в Кесарію до святителя Василя і по молитві святителя отримав дар говорити по-грецьки. Повернувшись в Едесси, святий Єфрем зайнявся писанням різних творів, склав міркування про покаяння, написав багато книг, склав правила чернечого життя, мови про антихриста, про загальне Суді і про праву віру. Крім того, Місяцеслов розповідає один випадок, що трапився зі святим Єфремом в Едессі. У будинку, де зупинився святий Єфрем, одна жінка, виглядаючи з вікна, просила благословення у преподобного. Коли ж святий Єфрем сказав: "Нехай Господь благословить тебе Бог!", Жінка запитала його, чи не має він потреби в чому. Святий Єфрем відповів: "Тільки три цегли потрібно мені і трохи вапна, якими я хотів би закрити це вікно"

Opp. Syr., T. III, р. LX-LIII і Lamy, § 41-42. Благоплодная діяльність святого Єфрема в Едессі під час цього голоду майже в дослівно схожому вигляді з сирійського Актами описана в Лавсаїк Палладія (Opp. Graec., T. 1, р. XXXIX- XL і Migne, Patr. Gr., T. 34, с. 1206), o неї згадує і Созомен (Історія Церкви, т. III, с. 16; Opp. Graec., T. 1, р. XLIII). Цей голод (за названими джерелами) тривав один рік, після якого настав врожайна літо і святий Єфрем знову пішов у печеру, з якої вже не виходив до самої смерті своєї, що послідувала через місяць

Про це "Заповіті" свідчать Сирійські Акти Ватиканські (Opp. Syr., T. III, р. LXII, § 41, lin. 5-6). Крім того, в числі творінь святого Єфрема збереглося і саме це "Заповіт" як в грецькому перекладі (Орр. Graec., T. II, p. 230-247), так і в сирійському оригіналі (ibid, р. 395-410) . "Заповіт" починається словами про майбутню смерть подвижника (ibid, р. 230 і 395), все перейнято думкою про останні хвилини земного життя і майбутній перехід в життя вічне і закінчується вказівкою на кончину святого Єфрема (р. 217 і р. 409-410 ). Правда, в грецькому перекладі немає прямої вказівки на письмове заповіт і описується передсмертна розмова подвижника з оточуючими його: "Я, Єфрем, вмираю і заповіт вам залишаю" (р. 230). Але в оригіналі сирійському ясно говориться про письмове "Заповіті": "Я, Єфрем, вмираю і заповіт пишу я" (р. 395, lin. 1-2). Крім того, і взагалі важко припускати, щоб такий багатоплідний і різнобічний письменник, яким був святий Єфрем, не залишив письмового "Заповіту"

У похвалі святителя Григорія Нісського (Opp. Graec., T. I, p. XVII) і в грецькій редакції "Заповіту" (ibid, р. 236; в сирійському тексті "Заповіту" цього немає) розповідається про такий випадок, колишньому під час передсмертній бесіди святого Єфрема. Як Єфрем наказав не класти його в труну в багатих шатах, але віддати такі жебраком, якщо хто приготував їх, тоді один з присутніх, дуже багатий і знатний чоловік, який приготував для поховання святого Єфрема багатий одяг, почувши заборона угодника Божого, вирішив в душі своїй , що замість самих одягу краще роздати бідним ту суму грошей, яку вони стоять. Але як тільки він подумав про це, як був схоплений злим духом, і з піною з рота і в корчах впав до ложу вмираючого праведника. На питання святого Єфрема, що з ним, він розповів про свої роздуми і вирішенні віддати бідним не саму одяг, а її грошову вартість. Тоді святий Єфрем, поклавши руку на недужих, зцілив його і наказав йому вчинити так, як вирішив він подумки. А в кінці обох редакцій "Заповіту" (ibid, р. 245-247 і 409-410) повідомляється про інший випадок. Коли святий Єфрем закінчував свою передсмертну бесіду, донька вельможного Арістіда (по грецькому тексту, а по сирійському: головного воєначальника і префекта Едеський) на ім'я Лампротата, припавши до ложа вмираючого праведника, стала голосно оплакувати його і просила дозволити їй хоча б найпростіший ковчег приготувати для останків угодника Божого (по сирійській редакції вона просила дозволити їй приготувати ковчег і для своїх останків і поставити його біля ніг святого Єфрема, щоб таким чином їй ніколи не розлучатися з угодником Божим). Бачачи її щирі сльози і чуючи гарячі молитви, преподобний Єфрем дозволив їй виконати це бажання, але з умовою, щоб ковчег ні мармуровим і щоб і іншим не забороняти робити те саме. Крім того, святий Єфрем пов'язав її та інших, які побажали б їй наслідувати, обітницею - ніколи не сідати на носилки, які носили чоловіки, так як це непристойно для жінки, через яку увійшов гріх у світ, і для чоловіка, якого глава є Сам Христос. Коли жінка ця скріпила клятвою свою обітницю, тоді угодник Божий благословив її, давши їй обіцянку, що в дітях і нащадках її не припиниться вчення (по грецькому тексту, а по сирійському: начальство) до Другого пришестя Господа. Після цього святий Єфрем зрадив Богу дух свій

За свідченням сирійських Актів Паризьких (Lamy, § 42) і Лавсаїк (ibid). У Созомена (ibid): "проживши ще кілька днів, помер"

На кладовищі мандрівників, разом з зламаним серцем, як сам святий Єфрем заповідав (Opp. Graec. T. II, р. 400, А-В і 237, EF) і як, згідно з грецьким і сирійським текстом його "Заповіту", сповіщають про це докладні Сирійські Акти Ватиканські (Opp. Syr., t. III, p. LXII) і Паризькі (Lamy, § 42)

За Ватиканським Актів (ibid) мощі святого Єфрема були перенесені і покладені під його церква, а по Паризьким - в усипальницю, де поховані єпископи міста (ibid). Труну святого подвижника сирійського знаходиться нині в монастирі святого Сергія, на горі Nimroud-Dagh, колишня Едеський гора (Lamy, с. 28, not.)

684 рік, за грецьким літочисленням, що відповідає 373 і 372 році християнської ери, згідно вказують сирійські джерела: 1) Едеський хроніка, пам'ятник VI століття, складена за свідченнями багатьох очевидців і за достовірними джерелами, повідомляє: "У літо 684-е (тобто 373 рік після Різдва Христового), місяця Хазірана (тобто червня), в 9-й день, переселився від світу цього березні Єфрем, славетний учитель "(Asseman, Biblioth Orient, t. 1, р. 397 і Lamy, з . 94-95); 2) на той же 684 рік, але 19-й день Хазірана, вказує Іаковітскій патріарх (католікос) Діонісій Телмахрскій (X століття) у своїй Хроніці (Asseman, t. I, р. 54. not. І Lamy, с. 95) ; 3) 9-й день Хазірана і 684 рік, із зазначенням відповідного йому 372 року християнської ери, наведені в найдавніших сирійських Актах коротких: "Життя (свою святий Єфрем) помер в літо 684-е, 9-го Хазірана, тобто в 372 (році) по Різдві Господа нашого "(Asseman, t. 1, р. 25; Lamy, ibid); 4) 684 рік і 18 червня показані в Книзі Халіфів (Liber Chalifarum), списаної з Кодексу VIII століття і в даному відділі складеної антіохійці V століття (Lamy, с. 96); 5) той же рік і день показані в одному Сирійській Кодексі (VIII століття) Британського Музею (Lamy, ibid); 6) в іншому Сирійській Кодексі Ватиканському (№ 39) читається той же 684 рік і 9 червня (Asseman, ibid, p. 54. not. Colum. A); 7) 684 рік називає у своїй Хронографі Ілля Нізібійської, посилаючись на Якова Едеський (Lamy, ibid); 8) нарешті, Григорій Бар-Гебра († 1286) в Церковній Хроніці називає 682 рік (тобто 371 по Р.Х.) і 18 червня (Lamy, ibid). Виключаючи це останнє свідоцтво, яке стоїть зовсім самотньо і досить пізній (якщо це не проста помилка переписувача або самого укладача хроніки, то, ймовірно, ми маємо тут справу з невдалим і мінливим застосуванням до Сирійської хронології дворічної різниці у визначенні року Різдва Христового між Едеський Хроникой і іншими сирійськими джерелами), ми отримуємо повну відповідність всіх сирійських свідоцтв у вказівці року (373 рік) і місяця (8, 9, 15, 18 і 19 червня) смерті преподобного Єфрема. Правда, деякі (Редігер) вважають, що Едеський Хроніка і Діонісій вказують не 373, а 375 рік, так як роком Різдва Христового в цих джерелах вважається не звичайний 311, але 309 Грецького літочислення (Chron. Edess., § 3, Asseman, Biblioth . Orient., t. 1, p. 389, так і Бар-Гебра в хронологічній таблиці і в Викладі Євангелій - ibid, not. 2). Однак ж цей висновок грунтується на простому нерозумінні замітки про це Ассемана (р. 54, not.), Який сам же в примітка до § 2-му Едеський Хроніки каже, що в загальному літочисленні ця різниця не має значення, так як 309 рік цих джерел дорівнює 311 році (р. 389, not. L. Et. 2), про що свідчать інші свідчення Хроніки (наприклад, Нікейський Собор показаний під 636 роком, який буде відповідати 325 році тільки в тому випадку, якщо роки християнського обчислення починати з 311 року - Assem., § 14, р. 394, порівн. Bickell, S. Ephraemi Syri Carmina Nisibena, p. 9, not. і Lamy, c. 95). Проти цих прямих свідчень про рік смерті святого Єфрема говорять деякі непрямі дати. По-перше, розповідь сирійських Актів Ватиканських і Паризьких і Псевдо-Амфілохія (див. Примітку 95) про дружину-грішниці, посилає до святого Єфрема святителем Василем, перед смертю останнього, допускає, що святий Єфрем помер після смерті Василя Великого, що послідувала 1 січня 379 року. Але вагомою підставою проти достовірності цієї розповіді, як ми знаємо, є: а) відсутність його в більш авторитетних джерелах, що описують житіє святого Єфрема і святителя Василя; б) наявність подібного ж розповіді в життєписі Іоанна Милостивого (див. примітку 95). По-друге, похвала преподобного Єфрема святителю Василю, яка, мабуть, передбачає смерть восхваляемого святителя. Але ми вже знаємо, що ця похвала могла бути написана преподобним Єфремом при житті святителя Василія (див. Примітку 95). Біккеля, крім того, вказує на відсутність похвали в сирійських творіннях святого Єфрема і на наявні в ній ознаки оригінального грецького твори, а не перекладу з сирійського (наприклад, зближення імені Василя з грецьким ?????: t. II, р. 289 , F і 293-294). По-третє, загальна хронологія сирійських Актів Ватиканських і Паризьких, хоча вони прямо і не вказують року смерті святого Єфрема. Але вже це відсутність настільки природного вказівки змушує підозріло поставитися до всієї взагалі хронології Актів. Ватиканські Акти, як ми вже знаємо, явно грішать як в рік смерті Єфрема, так і в засвоєнні Юліанії відступників того гоніння, яке Едесси зазнала при Валенте (див. Примітку 59). В Актах Паризьких хоча і немає цих похибок, але все ж вони невільні від інших. Лями дає таку хронологію цих Актів: народження святого Єфрема при Костянтині (306-337 роки), а саме в 306 році; хрещення в Бео-Гарбайе у вісімнадцятирічному віці, отже в 324 році; перебування на Нікейському Соборі в 325 році; повернення в Нізібії і життя там при Якова Нізібійської († 338) і його наступників - Бабу, Вологесе і Авраама до віддачі Нізібії Персам імператором Іовіаном в другій половині 363 року (перебування Єфрема в Нізібії після смерті Якова, при його наступників, доводиться виданими Біккеля віршами Єфремову, звідси Єфрем йде в Бео-Гарбайю, потім в Аміду і через рік в Едесси, тобто в кінці 364 або в 365 році, звідси святий Єфрем подорожує в Єгипет, де трудиться протягом восьми років, і йде в Кесарію до святителю Василію , отже в 373 або 374 році; через чотири роки після повернення в Едесси, тобто в 377 або 378 році або навіть пізніше приймає послів святителя Василя, потім святий Єфрем звільняє Едесси від гоніння Валента при єпископі Варессе (361 - 378 роки по Едеський Хроніці; Asseman, Biblioth. Orient., T. 1, р. 397-398); Акти оповідають далі про відправлення святителем Василем дружини-грішниці до святого Єфрема і про смерть святителя Василя по її повернення (в січні 379 року); почувши про смерть Василя преподобний Єфрем пише в честь святителя піснеспіви й мови (по Ватиканським Актів), отже, смерть святого Єфрема повинна була піти не раніше червня 379 року. Разом із тим у Актах виходить протиріччя: а) між звісткою про восьмирічного перебування святого Єфрема в Єгипті і побаченні з Василем Великим в свято Богоявлення 373 або 374 року, - повернення його в Едесси не могло бути раніше середини 373 або 374 року; б) між звісткою про участь святого Єфрема в припиненні переслідування Валента в Едессі, яке було в 371 або 372 році, при префект Модеста, який був оголошений консулом в 372 році. Показання сирійських джерел про смерть святого Єфрема в 372 або 373 році підтверджується свідченнями: 1) Ієроніма (De vir. Illustr. 115, Migne, Patr. Lat., T. 23, col. 708 і Opp. Graec., T. 1, p. L), що святий Єфрем помер при Валенте, смерть якого, ймовірно, пішла в серпні 378 року, отже, раніше смерті святителя Василя; 2) Георгія, єпископа Арабського, що святий Єфрем помер в кінці царювання Валента; 3) Місяцеслова Василя, по якому святий Єфрем жив "від царювання Костянтина Великого до Валента (Opp. Graec., T. I, p. XXXIV. Вказівка \u200b\u200bГрецького Місяцеслова, виданого в Венеції Пінеллі, що святий Єфрем жив при Феодосії, представляє очевидну помилку , ibid, р. XXXIII); 4) і, нарешті, Едеський Хроніка (Asseman, Biblioth. Orient., T. 1, р. 398, § 31) після звістки про смерть святого Єфрема (9 червня 684 року, відповідного 373 році після Різдва Христового) повідомляє, що тільки у вересні того року (отже, через близько трьох місяців по смерті Єфрема) почалося в Едессі гоніння ариан проти православних, чим пояснюється мовчання грецьких істориків Сократа, Созомена і Феодорита про діяльність святого Єфрема під час цього гоніння, що навряд чи могло б бути , якби це гоніння було за життя такого самовідданого ревнителя Православ'я. Пам'ять преподобного Єфрема в Грецькій і Російської Церквах святкується 28 січня, в Латинській - 1 лютого, у сирійських маронітів і мелхіти і у Вірмен, у відповідність з Греко-Східною Церквою, - 28 січня, у сирійських Іаковітов - 28 січня, 19 лютого, 18 березня, 14 травня і 15 червня, у сирійських несторіан - в шостий день тижня після п'ятого неділі після Богоявлення (ці відомості запозичені у Lamy, ibid, с. 89-98; Asseman, Bibl. Orient., t. 1, р . 54, not. р. 55, р. 397, not. 5, р. 398. not. 1; Bickell, S. Ephraemi Syri Carmina Nisibena, § III-IV і Opp. Syr., T. 1, praef.) Творіння преподобного Єфрема в більш повному вигляді на сирійському і грецькою мовами, в латинському перекладі, видані в Римі, в шести томах in folio, в 1732-1746 роках. Але і тут розміщені не всі його творіння, перераховані Ассемані в його Biblioth. Orient., T. 1, p. 63-156

Діонісій Барсалібі, Яків, єпископ Амідскій († тисяча сто сімдесят один), в тлумаченні на євангелістів говорить: "Тетяни, учень Іустина філософа, склав з чотирьох Євангелій одне, назвавши його Четвероєвангелія. Цю книгу пояснював преподобний Єфрем, слідуючи по її порядку". Григорій Бар-Гебра, інакше Абулфараж, єпископ Тагрітскій († 1 286), в своєму творі "Скарб Таїнств" також свідчить, що Єфрем тлумачив євангелістів по Четвероевангелию Татіана (Asseman, Biblioth. Orient., T. 1, p. 57-58)

Видано Мехітарістамі у Венеції в 1836 році в чотирьох томах. Тлумачення на Четвероєвангеліє, крім того, видано окремо в латинському перекладі Авхера, з передмовою і примітками Мезінгера, у Венеції, в 1876 році. Порівняння цього тлумачення зі свідченнями про нього сирійських письменників і з древніми свідоцтвами про Діатессарон Татіана не залишає жодної можливості для сумніву в достовірності цього творіння (пор. Praefat). Тлумачення на послання апостола Павла також окремо видані в латинському перекладі тими ж Мехітарістамі в 1893 році, в Венеції. За характером своїм ці тлумачення схожі з короткими і уривчастими сирійського тлумаченнями на Старий Завіт. У Венеції же (в 1839 році) видано і Вірменський коментар на Діяння святих апостолів, складений за Златоусту і Єфрема

Немає тлумачень на книги Рут, Естер, Притчею Соломона, Проповідника, Пісні пісень Соломона, Псалмів, Ездри, Неємії, Юдифі, Товита, книг Макавеїв. Никами (Lamy, S. Ephraemi Syri Hymni et Sermones, t. II, c. 103-310) видав відсутні в Римському виданні Сирійські тлумачення на книгу пророка Ісаї, глави 43-66, Плач Єремії, книги пророків Іони, Наума, Авакума, Софонії і Аггея

Про те, що преподобний Єфрем знав справжній мову Старозавітного Писання і користувався ним при тлумаченні, показують, між іншим, ті місця, де він прямо посилається на єврейський текст. Так, в поясненні перших слів книги Буття Єфрем пише: "Частка eth, що знаходиться в єврейському тексті, відповідає сирійському приводу" Ломадей ", і не слід читати" ioth ", розуміючи під цим сутність неба і землі" (Opp. Syr., T . 1, р. 116). У тлумаченні на книгу Ісуса Навина він зауважує: "Єврейське слово" mмsrephoth "означає" озеро теплих вод "" (ibid, р. 303). У поясненні Першої книги Царств (1Цар.21: 7) пише: "Єврейське слово" neezar "є і в сирійському і, власне, означає дію топчуть в чавилі олійні плоди, або виноград" (ibid, р. 376). У тлумаченні на Третю книгу Царств (3Цар.18: 24) читаємо: "Єврейське слово" iam ", перекладене (на сирійський) словом" море ", можна перевести як" захід "" (ibid, р. 498). Подібні вказівки на єврейський текст можна знаходити і в багатьох. інших місцях тлумачень. Відповідно до оригіналом Єфрем поправляв деякі недоліки сирійського перекладу; наприклад, при поясненні книги Ісуса Навина він пише: "Сирійські перекладачі, не розуміючи єврейського слова" bizjotheiah ", думали, що це власне ім'я міста, і перевели" Beziotheh "" (ibid, p. 305). Подібні поправки зустрічаються і в інших місцях. Зауважимо тут, що список єврейського тексту, колишній у Єфрема в руках, наскільки можна судити по деяких місцях, відрізнявся від нинішнього читання. Це підтверджують наступні місця: в поясненні книги Буття преподобний Єфрем говорить: "У єврейському читається:" знайшов сильних (hanbore) "" (ibid, p. 184). Тим часом, в нинішньому єврейському тексті читаємо: "Maza, eth haiemim", у сімдесяти: ???? ??? ?????? (1Цар. 23: 25). Єфрем читав в єврейському: senoor (ibid, p. 379); в нинішньому тексті: "selah". Так же інакше читається місце з 4Цар. 3: 15. Єфрем читав: і нині принесіть мені музичний інструмент,а по переводу з нинішнього тексту читається: і нині приведіть мені співака(Гусляра)

Так, пояснюючи місце з 1Цар.3: 11: се, Аз творю дієслова Моя зі Ізраїлі, яко кожному, хто чує ся пошумить у обох ушесех його,слово: пошумить(Thezillemach) пояснює спорідненістю з сирійським slo і sislo, і каже: "Очевидно, що цим словом натяк на бубон. Бубон з Араму називається sisio, словом, що походить від того самого кореня, який в цьому місці становить текст єврейський і сірійський" (Opp . Syr, t. I, p. 340). При поясненні імені Навал (1Цар.25: 25), Єфрем говорить: "Навал означає ругателя, ганьбителя; простий народ і тепер вживає це слово в цьому сенсі, так що якщо хто розсердиться на кого, звичайно говорить: Mnab-el-no lodi , закрию тебе ганьбою і безслав'я "(ibid, р. 383). За допомогою рідної мови Єфрем пояснює слова Данила: "al ubau ulai" і переводить: "При брамі вод"

Є, однак же, місця, з яких видно, що преподобний Єфрем мав на увазі і християнські тлумачення деяких пророцтв. Наприклад, пояснюючи книгу Буття (Бит.49: 7), де патріарх Яків потомству Левія і Симеона загрожує розсіюванням в Ізраїлі, Єфрем зауважує, що, на думку деяких тлумачів, виною цього розсіювання було провидіння Яковом особливе участь сина Левія з нащадками Симеона в богоубийство (Opp. Syr., t. 1, p. 187)

І Василь Великий знав, що сирійський переклад місцями виразніше грецького і через споріднення з єврейським трохи ближче підходить до змісту Писання (2-я Бесіда на Шестоднев. Твори Василя Великого, ч. I, с. 33). Інші грецькі тлумачі Писання, наприклад, Євсевій Емесскій, Діодор Тарський, блаженний Феодорит, часто вказували на сирійський переклад (див. Waltoni in Bibl. Poliglotta Prolegomena, 1777, p. 623; Hexaplor. Origenis. quae supersunt, ed. a Montfauc, t. 1, Prolegom., C. I, § 8-9)

Тому преподобний Єфрем в деяких віршах наслідує навіть розміром і наспівів пісень Вардесанових. В кінці шістдесят п'ятого вірша "Проти допитливих дослідників" сказано: "Закінчилися сімнадцять гімнів по наспівам піснею Вардесанових" (Opp. Syr., T. III, p. 128)

За зовнішньою формою поетичні твори святого Єфрема, як догматичні, головним чином полягають в вісімдесяти семи співах "Проти допитливих дослідників" і в п'ятдесяти шести "Проти єретиків", так і інші, наприклад восімдес'ят піснеспівів "На поховання померлих" і сімдесят шість пісень " умовляння до покаяння ", розрізняються між собою розміром віршів і строф. За розмірами віршів в творіннях Єфрема можна знаходити: а) вірші чотирискладова, у яких строфа складається або з п'яти віршів (наприклад, Advers. Haeres. Serm. 67. De defunet. Hym. 45, 46, 47, 48, та ін.) , або з десяти (Advers. haeres. Hym. 42. in Margarit. Hym. 3), або, нарешті, з дванадцяти (Advers. Serutat. Hym. 80); б) пятісложние, які або зовсім не розділяються на строфи (Advers. haeres. Hym. 56), або розділені по строфах, але розрізняються кількістю віршів кожної строфи; так, інші укладають в собі п'ять віршів, з яких останній становить як би приспів (Necrosim 13. 32. 34. 35), інші - шість (Advers. Serutat. Hym. 33), інші сім (Advers. Serutat. Hym. 15 , 19), інші, нарешті, дванадцять віршів, з яких останній служить як би приспівом, укладаючи в собі або славослів'я Богу або вираз благочестивого бажання (Advers. Serutat. Hym. 49); в) семісложние, в яких строфа укладає іноді чотири вірша (Advers. Serutat. Hym. 3. Funebr. 15, 31), іноді шість (Advers. Serutat. Hym. 1), іноді, нарешті, десять віршів, з яких останній служить приспівом (Advers. haeres. Hym. 22); г) нарешті, вірші, написані змішаним розміром, в яких деякі вірші мають вісім складів, інші сім, а строфи укладають в собі тринадцять віршів (Advers. haeres. Hym. 25). Улюбленим розміром Єфрема був семісложний, так що з Араму і в наступні часи цей розмір втримав за собою назву Єфремова розміру - Нішо д, мори Афремо. Вірші святого Єфрема поділяються на два види: мови (мімре) і гімни, які призначалися для співу (мадраше); перші написані віршами, тобто складаються з рядків з однаковим числом складів, найчастіше семіслогових (Єфремов розмір); другі мають поділ віршів на строфи різної величини, від чотирьох до дванадцяти віршів, а деякі мадраше мають, крім того, алфавітні акростихи. Колишній погляд на сирійське віршування, як на силлабическое, останнім часом досить сильно похитнувся Грімм (Н. Crimine, Der Strophenbau in den Gedichten Ephraems des Syrers, mit einem Anhang iibes den Zusammenhang zwischen Syrischer und Byzantischer Hymnenform, 1893, Freiburg i. Schweiz, - і в Zeitschrift der Deutschen Morgenlandischen Gesellschaft, Bd. XLYII, 1893, J, S. 276-307), який доводить, що сирійське віршування взагалі і святого Єфрема особливо грунтується не на кількості, а на якості складів і на наголос, і що тонічне віршування візантійське і пізніше латинське виникло з сирійської метрики. Рими зустрічаються рідко, без певного правила, і є випадковим співзвуччям (ці відомості взяті з Patrologie v. Bardenhewer, Freiburg im Breisgau, p. 363 flg. Див. Asseman, Biblioth. Orient., T. I, p. 61. Castelli Lexicon Syriac. sub verbis: Emdar et drasch Augusti. De hymnis Syror., Sacris., p. 9. Hahn, Bardesanes Gnosticus, p. 43-50). Більш докладні відомості про поетичних творах святого Єфрема та їх розмір треба читати в передмовах до знову виданим його віршам у Біккеля (Bickell. S. Ephraemi Syri Carmina Nisibena; praef. § VII), у лями (Lamy, S. Ephraemi Syri Hymni et Sermones , III, pt sq.) і, особливо, у вищезгаданому дослідженні Грімм

Opp. Syr., T. II, p. 432. У християн сирійських це спів на Різдво Христове мало церковне призначення (Asseman, Biblioth. Orient., T. I, p. 80

Opp. Syr., T. III, p. 560. Про їх церковному вживанні у сирійських християн см. Asseman, Biblioth. Orient., T. I, p. 138-139 u Bickell. S. Ephraemi Syri Carmina. Nisibena ;. praef. § V

ІС Р15-405-3068

ІС Р15-532-3507

Друкується за: Творіння святого отця нашого Єфрема Сирина: У 8 т. Серг. П., 1895-1914.

від редакції

Видавництво «Сибірська Благозвонница» підготувало видання зібрання творів одного з найвидатніших вчителів Церкви, знаменитого сирійського подвижника, християнського богослова і поета преподобного Єфрема Сирина. Преподобний Єфрем - надзвичайно плідний письменник, число його творінь досягало тисячі, і це навіть якщо виключити з них складені їм молитви, частково отримали богослужбовий вживання. Ще за життя преподобного Єфрема його слова і бесіди були переведені на грецьку мову і читалися в церквах нарівні зі Святим Письмом.

Говорячи про твори свого сирійського сучасника, святитель Григорій Ніський в своєму «похвальні слова преподобного отця нашого Єфрема Сирин» порівнює його з уявним Евфратом Церкви, який зрошує безліч християнських душ, вирощуючи в них насіння віри, а також з виноградною лозою, яка, як солодкими грона, рясніє плодами вчення і тішить всіх членів Церкви повнотою Божественної любові.

До сих пір звучить голос цього сирійського подвижника в його творах, закликаючи нас до покаяння, до боротьби зі своїми пристрастями, в обробітку чеснот і одночасно підбадьорюючи нас велику Божу любов'ю і милосердям до людей.

Ми розділили всі творіння преподобного Єфрема за темами. Темою цієї книги є молитва. Нею об'єднані ввійшли в неї слова і бесіди. Тут же ми публікуємо також складені преподобним молитви до Господа та Пресвятої Богородиці, в яких вилилася його боглюбівая душа, а також «Надгробні піснеспіви», в яких автор закликає до молитов за померлих в непохитному сподіванні на милість Спасителя всіх Господа нашого Ісуса Христа.

Передмова до першого видання творів преподобного Єфрема Сирина російською мовою

Ще в перші роки життя Єфрема Бог показав майбутнє велич дитяти в знаменному баченні або сні, внаслідок якого, може бути, він і названий був Єфремом, тобто «плодоносним». Було відкрито, що на мові дитини зросла виноградне дерево, яке так, нарешті, розрослося, що гілками своїми покрило всю землю, і було так родючого Краю, що чим більше птиці їсти плоди його, тим більше множилися плоди.

Але літа юності не пройшли для Єфрема без деяких спотикання. Від природи полум'яний, він був дратівливий, а в юної плоті часом порушувалися нечисті бажання. У таких рисах представляв згодом сам Єфрем перші роки своєї юності, хоча, без сумніву, в його зображенні не можна не помітити того глибокого смирення, яке становило характерну рису його характеру в чернецтві. «Ще в молоді літа, - каже він в своєму« викриттям », - сказав я обітницю; проте ж в короткі ці роки був я злоязичія, бив, сварив інших, сперечався з сусідами, заздрив, до дивних був нелюдський, з друзями жорстокий, з бідними грубий, через незначні справ входив в сварки, надходив нерозважливо, віддавався худим задумам і блудним думкам, навіть і не під час плотського збудження ». А допитливість молодого, ще незрілого розуму, що посилюється осягнути те, що вище його сил, або легковажність молодості втягнули його в деякі сумніви щодо Промислу Божого ». «В юності, - говорить він в« викриттям самому собі », - коли жив я ще в світі, нападав на мене ворог; і в цей час юність моя ледь не запевнила мене, що що відбувається з нами в житті випадково. Як корабель без керма, хоча керманич і стоїть на кормі, йде назад або зовсім не рушає з місця, а іноді і перекидається, якщо не прийде до нього на допомогу або ангел, або людина, - так було і зі мною ».

Але Промисел Божий не залишив без остороги коливається юнака, і наступні події, розказані самим Єфремом далі в тому ж слові з глибоким жалем, послужили йому зрозумілим уроком про Промисел і переходом до нового способу життя. Одного разу, за наказом батьків відправившись за місто, Єфрем запізнився і зупинився ночувати в лісі разом з пастухом овець. Вночі напали на стадо вовки і розірвали овець. Коли пастух оголосив про це господарям стада, ті не повірили і звинуватили Єфрема в тому, що він привів злодіїв, які розкрали овець. Єфрем був представлений судді. «Я виправдовувався, - каже він, - розповідаючи, як була справа. Слідом за мною був приведений хтось, спійманий в перелюбстві з однією жінкою, яка втекла і сховалася. Суддя, відклавши дослідження справи, обох нас разом відіслав до в'язниці. У висновку знайшли ми одного хлібороба, наведеного туди за вбивство. Але і приведений зі мною не був перелюбником, і хлібороб - вбивцею, так само як і я - викрадачем овець. Тим часом взяті під збереження у справі хлібороба - мертве тіло, по моїй справі - пастух, а по справі чужоложникове - чоловік винною жінки, тому їх і стерегли в іншому будинку.

Провівши там сім днів, на восьмий бачу уві сні, що хтось говорить мені: "Будь благочестивий - і зрозумієш Промисел; перебери в думках, про що ти думав і що робив, і по собі пізнаєш, що ці люди страждут НЕ несправедливо; але не уникнуть покарання і винні ". Отже, прокинувшись, став я міркувати про бачення і, відшукуючи свій проступок, згадав, що одного разу, будучи в цьому ж селищі, на поле, серед ночі, зі злим наміром вигнав я із загороди корову одного бідного мандрівника. Вона знесилилась від холоду і від того, що була непраздна; її наздогнав там звір і розтерзав. Як тільки я розповів укладеним зі мною цей сон і свою провину, вони, порушені моїм прикладом, почали розповідати про свої: селянин - що бачив людину, який тонув у річці, і міг йому допомогти, але ж не допоміг, а міський житель - про те , що приєднався до обвинувачам однієї жінки, оклеветанной в перелюбстві. "Вона, - говорив він, - була вдова; брати її, звівши на неї провину цю, позбавили її батьківської спадщини, давши з нього частину мені, за умовою ". При цих оповіданнях почав я приходити зламаю їхнє, бо в цьому була деяка явна нагороду вона. І якби все це сталося тільки зі мною, можна було б сказати, що все це сталося зі мною по людських причин. Але нас трьох спіткала та сама доля. І значить, є хтось четвертий, месник, який не в родинних стосунках з терплять марну образу і незнайомий нам, тому що ні я, ні вони ніколи не бачили його, - так як я описав їм зовнішність того, хто з'явився мені у сні. Заснув я іншим разом і бачу, що той же говорить мені: "Завтра побачите і тих, через кого терпите ви образу, і звільнення від зведеної на вас наклепу" ».

На другий день дійсно представлені були градоначальнику разом з Єфремом і іншими товаришами його за висновком ще п'ять чоловік, обвинувачених в різних злочинах. З них двоє були братами оклеветанной вдови і взяті в темницю за інші, дійсно ними скоєні злочини, а троє інших були невинні в тому, за що були посаджені до в'язниці, але, як самі вони відкрилися Єфрема, були винні в лжесвідченні. Дослідження всіх цих справ не могло бути скоро закінчено. Тим часом був призначений інший суддя. Новий суддя був знайомий з батьками Єфрема і з ним самим, але Єфрем не відразу впізнав його. Напередодні того дня, коли всім ув'язненим належало постати перед ним на суді, Єфрем знову побачив уві сні говорить: «На наступний день будеш ти звільнений, а інші підпадуть справедливого суду; будь же віруючим і Звіщай Промисел Божий ». Дійсно, на інший день суддя розглянув справи обвинувачених, визнав невинними посаджених у в'язницю помилково або зловмисності і зрадив на поживу звірам викритих або зізналися в злиднях.

«Суддя, - каже Єфрем, - велить також і мене вивести на середину. Хоча і зближувала його зі мною єдиноплемінного, проте ж став він довідуватися про справу по порядку і намагався випитати у мене, як була справа про овець. Я сказав правду, як все відбувалося. Дізнавшись мене по голосу і по імені, він наказав висікти пастуха для дізнання істини, а потім звільнив мене від обвинувачення, після без малого сімдесят днів. Знайомство ж моє з суддею Причиною цього було те, що батьки мої жили за містом з виховали цю людину, та й я, часом, мав у нього проживання ...

Після цього, в ту ж ніч, бачу колишнього чоловіка, і він каже мені: "Вернися в місце своє і покайся в неправді, переконавшись, що є Око, над всім наглядає". І, зробивши мені сильні загрози, він пішов; з тих пір і донині не бачив я його ».

Єфрем був вірний повчанням з'явився. Ще в темниці давши обітницю присвятити все своє життя покаяння, він незабаром залишив світ і пішов в навколишні гори до відлюдників. Тим часом і в пізні роки він не переставав каятися в гріхах юності і просити у інших молитов перед Господом про прощення.

Життя відлюдницьке рано стала відома між християнами Нізібійської. У навколишніх горах, нині званих Синджар, печери служили житлом подвижникам; рослини і плоди, вільно що вирощує землею, доставляли їм їжу; молитва і богомисліе, що не перериваються шумом і суєтою мирською, становили їх постійне вправу. Учень преподобного Антонія Великого Аон, або Антоній, приніс перший приклад життя отшельнической з пустель Єгипетських на крайній схід Римської імперії і незабаром знайшов тут безліч наслідувачів свого способу життя. До числа їх належав і святий Яків, єпископ Нізібійської, настільки ж відомий своїми отшельническую подвигами і чудесами, як і ревнощами в поширенні і захисту правої християнської віри. Для утвердження християнства в Персії він відправляється в цю країну, суміжну з Нізібії, а для огорожі православних від нечестивого вчення аріан пише на нього спростування, на які посилався святий Афанасій Олександрійський у своєму посланні до єпископів Єгипту й Лівійським. Преподобний Єфрем незабаром став учнем святого Якова і строгим виконавцем правил життя пустельницького, які святитель свято дотримувався і серед велелюдного міста.

Нещасний випадок укладення в темницю справив велику зміну в Єфрема. Замість полум'яного, але гнівливого, допитливого, але захитаного сумнівами юнаки Єфрем стає смиренним і скорботним пустельником, день і ніч оплакує свої гріхи і з благоговінням повчати в Законі Господнім написано. Приклад святого Якова довершив духовну освіту його гідного учня: вже в цей час ми бачимо в Єфрема досконалу покірність шляхах Промислу і істинно подвижницьку твердість у перенесенні спокус.

У клире Церкви Нізібійської був один чоловік, також на ім'я Єфрем. У деяких джерелах він називається економом церковним. Побоюючись викриття своєї злочинної зв'язку з дочкою одного з важливих громадян Нізібійської, він навчив співучасницю в гріху, щоб вона, коли стануть явними сліди її злочину, поклала провину на одноіменного йому Єфрема, учня єпископа, який за своє благочестя вже придбав собі любов і повагу інших . Навчена дівчина так і вчинила. Коли їй не можна було більше приховувати свою ганьбу, вона вказала своїм батькам, як на винуватця, на преподобного Єфрема. Скоро чутка про це поширилася по місту, і батьки дівчини разом з багатьма іншими звернулися до єпископа з обвинуваченням на учня його. Святий старець, переконаний в нелицемірна благочесті учня, не хотів вірити звинуваченням, не отримавши визнання від самого Єфрема. Єфрем, вже досвідом навчений не перечили долям Промислу, що наводить спокуси, я впав до ніг єпископа і скорботним голосом сказав: «Дійсно, батько мій, я згрішив!» Незабаром після цього батько дівчини приніс до єпископа немовляти і при повному зібранні кліру віддав його Єфрема, сказавши: «Ось твій син, виховуй його!» Той, як би дійсно винний, з гіркими сльозами взяв немовляти і перед лицем усіх сказав: «Воістину, батьки мої, я згрішив!»

Але Господь, випробувавши покірність і твердість Єфрема в перенесенні спокуси, дав йому і засоби вийти з випробування зі славою, гідної його смирення. Він вселив беззаперечного страждальця, що його чеснота не повинна залишитися затьмареної в очах людей, ганьбою пороку, і Сам сприяв викриттю винного. Одного разу, коли народ зібрався в храм для богослужіння, прийшов і Єфрем з немовлям і, випросивши у єпископа дозволу зійти на амвон, підняв вгору немовляти і сказав йому: «Заклинаю тебе ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, відкрий істину, говорячи: Кожен чоловік твій батько? » Немовля відповідав: «Єфрем, економ церковний». Три рази сказавши це, немовля померло. Тоді зі сльозами просили вибачення у преподобного Єфрема все звинувачували його, і з цього часу слава про його святості ще більш поширилася.

Святий Яків, більш всіх знав про високі достоїнства свого учня, в 325 році взяв його з собою в Нікеї на Перший Вселенський Собор, богомудрих виклад віри якого судилося захищати Єфрема проти лжеучителей. Ще близько дванадцяти або тринадцяти років він користувався настановами свого єпископа. Вправляючись під його керівництвом в подвигах чернечих, строгим постом і молитвами очищаючи свою останню силу, він в той же час ретельно вивчав слово Боже, що готується і сам Духом Божим до високого служіння Церкви в якості вчителя. Як глибоко усвідомлював він зв'язок між життям християнської і знанням слова Божого, передає одне з його повчань: «Природа, - говорить він в« Слові подвижницької », - це земля, нами оброблювана, произволение - хліборобів, а Божественне Писання - радники і вчителі, научайтесь нашого хліборобів, які худі навички йому викорінювати і які благі чесноти насаджувати. Хоч яким цікавим був наш хліборобів тверезо і ревний, проте ж без вчення Божественних Писань він і не сильний і не обізнаний, тому що законоположення Божественних Писань чинить і силу, а разом з тим від власних гілок своїх і благі чесноти, щоб прищепити їх до древу природи: віру - до зневіри, надію - до безнадійності, любов - до ненависті, знання - до незнання, старанність - до недбалості, славу і похвалу - до безславності, безсмертя - до смертності, Божество - до людства ».

Преподобний Єфрем залишив свого наставника тільки тоді, коли той залишив світ. Останнє благодіяння пастиря Нізібійської свого міста, надане під час навали царя перського Сапора II, пам'яттю народної так само приписується і Єфрема, учня святого Якова. У 337 році перський цар, почувши про смерть імператора Костянтина і розраховуючи на слабкість наступників його, надумав опанувати прикордонним укріпленим містом Нізібії. Близько двох місяців тривала облога; жителі почали втрачати надію зберегти місто. Святий Яків надихав усіх своїми молитвами і своїми розпорядженнями. А учень його Єфрем, взявши благословення у єпископа, зійшов на міську стіну і молитвою своєю навів на військо перське безліч комах. У перській стані все прийшло в безладдя. І тварини, і люди не знали, чим захищатися від болісного дії численних ворогів. Сапор змушений був негайно зняти облогу і без успіху повернутися в свою землю.

Після кончини святого Якова, що послідувала в 338 році, Єфрем відвідав батьківщину матері своєї, місто Аміду, який перебував також в Месопотамії, і після короткочасного перебування тут здійснив подорож до Едесу. «Вабило його туди, - каже святитель Григорій Ніський, - бажання поклонитися тамтешньої святині, але перш за все - бажання знайти вченого чоловіка, від якого він міг би отримати або йому повідомити плід ведення».

Місто Едесса, славний в літописах християнства ретельністю свого володаря Авгаря прийняти до себе Господа Ісуса Христа, гнаного іудеями, мав що подати благочестивому і допитливому прихильнику. Там зберігалося у відповідь послання Христа Спасителя до Авгарю. Звідти став відомим нерукотворний Образ Христов. Там був похований сам благовестник, просвітив Авгаря вірою, - апостол Фадей. Християнська віра мала тут більше своїх послідовників, ніж у багатьох інших містах Римської імперії, і під час останнього гоніння на християн при Диоклетиане вони шукали собі притулку в Едессі, так як в інших областях імперії їх переслідували. Славу благочестя цього міста становило і те, що в околицях Едесси процвітала життя чернеча.

Едесса славилася між містами Месопотамії і своїм просвітництвом. Чи не знаємо, якого саме вченого чоловіка бажав бачити тут преподобний Єфрем і знайшов він його, але він міг зустріти тут людей, знайомих і зі Святим Письмом, і з різними науками. Незадовго до того як він прийшов в Едесу, звідси вибув хтось Євсевій, який славився своєю освіченістю і згодом зведений на кафедру Едесское. Євсевій походив із шляхетного Едеського сімейства; в молоді роки, за звичаєм вітчизняному, як пише Созомен, він вивчав Святе Письмо, а після того і науки, що викладаються у еллінів, відвідуючи тамтешніх вчителів. Преподобний Єфрем не мав бажання знайомитися з еллінської - язичницької - мудрістю, але вивчення слова Божого було постійною метою його духовних занять.

Наближаючись до міста, Єфрем просив Бога, щоб Він послав йому назустріч людини, з яким би він для користі душі своєї міг поговорити на теми Священного Писання. Але в міських воротах він зустрів жінку, зовнішній вигляд якої досить викривав її недобру життя і ганебне поведінку. Збентежений такою зустріччю Єфрем подумав, що Господь не послухав його благання. Тим часом жінка, що йшла йому назустріч, зупинилася і пильно дивилася на нього. Це змусило його звернутися до неї з такими докірливими словами: «Навіщо ти, забувши сором, дивишся не в землю, як слід було б сором'язливою жінці?» Жінка відповідала, що вона повинна дивитися на нього, тому що жінка від чоловіка взята, а ось йому належало б дивитися не на неї, а в землю, бо він, як чоловік, від землі взятий. Єфрем здивувався відповіді жінки і прославив Бога, Який устами грішній дружини зробив йому настанову і напоумив, що не повинно нехтувати і грішниками. «Якщо жінки цього міста настільки мудрі, - подумав він, - то які ж повинні бути чоловіки, які населяють його!»

Єфрем зупинився в місті. Бідний мандрівник незабаром повинен був випробувати незручності свого становища серед різнорідної натовпу, але він умів знаходити для себе користь з усього і все звертати на благо інших. Змушений працями рук своїх снискивать собі прожиток, він не вважав для себе приниженням найнятися в працівники до їх господареві лазні. По сусідству з будинком, в якому він оселився, жила одна жінка нічого ганебного поведінки, яка один раз вступила з Єфремом в непристойний розмову, бажаючи схилити його до гріха. Суворі слова, сказані ним на перший замах жінки, тільки посилили її безсоромну нахабство. Але Єфрем, запропонувавши зробити гріх посеред міста, у всіх на виду, тим самим майстерно змусив її сказати, що вона соромиться людей, і скористався її відповіддю, щоб звернути її на шлях чесноти, і сильними словами зумів порушити в її серці сором і страх Божий . «Якщо ми, - сказав він, - соромимося людей, то чи не більше повинні соромитися і боятися Бога, Якому відомі найпотаємніші думки людей і Який ніколи прийде судити всіх і віддати кожному по ділах?» Зачеплена цими словами, жінка благала преподобного наставити її на шлях чесноти і, за порадою Єфрема, пішла в один з ближніх монастирів. Так само діяв Єфрем і на інших. У місті ще були язичники. Весь вільний час після молитви і занять за посадою він вживав на бесіди з язичниками, піклуючись про звернення їх на шлях порятунку.

Серед таких праць одного разу зустрів Єфрема якийсь благочестивий старець із сусіднього з містом монастиря. Почувши розмову його з язичниками, чернець здивувався, знайшовши в такому місці і з такими людьми істинно християнського мудреця, і з деяким жалем запитав Єфрема: «Звідки ти, сину?» - як би показуючи, що йому належало б бути не серед натовпу порочних і невірних. Єфрем розповів йому історію свого життя. «Для чого ж, - каже йому чернець, - будучи християнином, дозволяєш собі залишатися в натовпі язичників? Або ти маєш намір жити в світі? » Єфрем відповідав негативно, і тоді чернець порадив йому вступити в один з монастирів в околицях Едесси і почати жити під керівництвом якого-небудь мудрого старця. Єфрем оголосив, що життя чернеча є єдине його бажання, і пішов за ченцем в гору, де мешкали ченці.

Едесса, так само як і Нізібії, мала своїх великих подвижників, головне заняття яких полягало в молитвах, псалмоспівах і хвалу Бога, які не мали іншого притулку, окрім печер, не вживали і звичайної їжі, а харчувалися єдино рослинами. З такими людьми скоро могла зблизитися душа пустиннолюбівого Єфрема. Він знайшов собі друга в одному з таких подвижників, Юліана, близького йому і по келії, а ще більше по духу, так само скрушно, як і у Єфрема, і настільки ж неослабною в подвигах. Зворушливо побожне погибіль, з яким читав слово Боже цей старець, з шляху смерті звернений благодаттю Божою. «Одного разу, - говорить преподобний Єфрем, - прийшовши до Юліанії, я побачив, що книги його не тільки мокрі, але там, де зустрічаються слова" Бог "," Господь "," Ісус Христос "і" Спаситель ", літери майже зітру. Я запитав його: "Хто так зіпсував книги?" - "Не приховую від тебе нічого, - відповідав Юліан. - Коли грішна дружина наблизилася до Спасителя, вона омила ноги Його своїми сльозами і Власов глави своєї обтерла їх; так і я, де знаходжу написаним ім'я Бога мого, зрошую його сльозами, щоб отримати від Нього прощення гріхів моїх ". - "Бог милостивий і милосердний, - сказав я йому, - Він прийме твоє благе розташування, але, - додав я дружньо, - прошу поберегти книги" ».

Єфрем і сам на самоті печери не переставав займатися словом Божим, черпаючи з нього розчулення і мудрість. Але скарби його пізнання здебільшого залишалися прихованими від інших, через смирення Єфрема. Незабаром той же прозорливий старець, який привів Єфрема до насельників одеським, відкрив в ньому богопросвещенного наставника. Старець повідав братії, що одного разу вночі, вийшовши зі своєї печери, він побачив лик ангелів, блискучих небесним світлом. Один з них тримав у руках велику книгу або сувій, зовні і всередині списаний, і, звертаючись до інших, говорив: «Кому, думаєте, я віддам цю книгу?» І коли одні вказували на Юліана, ймовірно, того подвижника месопотамского, який під час панування арианского був опорою православних в Антіохії, інші на інших, ангел сказав: «В даний час ніхто настільки не гідний цієї книги, як Єфрем Сирин», - і тут ж вклав в уста його таємничу книгу. Це бачення, що нагадує собою в деяких рисах бачення, колишнє пророку Єзекіїля (див .: Єз. 2, 8-3, 3), може бути, і дало Єфрема найменування пророка сирійського. Воно викликало Єфрема на праці для суспільної користі.

Єфрем почав писати тлумачення на П'ятикнижжя Мойсея. Вже написано було пояснення на Книгу Буття, як відвідав його той же старець. Прочитавши написане і угледівши в творінні Єфрема щедрість благодаті Божої, що вилилася на нього, старець прийшов в подив і ще більш упевнився в істинності колишнього про нього бачення. Взявши у Єфрема рукопис, старець показав її кліру одеському і освічених особам в місті. Все поділяли зі старцем здивування перед мудрістю письменника і, вважаючи винуватцем цієї праці самого старця, дякували йому. Старець змушений був оголосити ім'я дійсного письменника і, бажаючи ще більше запевнити всіх у справедливості своїх слів, розповів про бачення, колишньому йому про Єфрема. Це привернуло загальну увагу до ченцю, до тих пір невідомого; його почали відвідувати.

Для смиренного інока важка була слава; любов до усамітнення не могла примиритися з багатолюдністю приходять, і Єфрем вирішив залишити свою печеру і сховатися на горі, що знаходилася недалеко, в густому лісі. Але Богу не угодно було його втеча від народу, якому він був потрібен. На шляху з'явився йому ангел і сказав: «Дивись, щоб до тебе не можна було прикласти сказаного в Писанні: Єфрем - це привчена телиця, що звикла вона молотити (Ос. 10, 11). Запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник (Мф. 5, 15) ». Покірний волі Божій, Єфрем не тільки повернувся назад, але і став відвідувати місто. Його духовна досвідченість і ревнощі про благочестя зробила його наставником ченців, а потреби Церкви - помічником пастирів Едесское, особливо в боротьбі з єретиками.

«Віра народжує добру думку, а добра думка - річка води живої. Хто придбав її, той наповниться водами її ». Ці слова преподобного Єфрема справедливо можуть бути додані до нього самого. Душа його, напоєна живою водою слова Божого, виливалася нестримним потоком зворушливих повчань. Зігріті живим почуттям, що виходили від повноти серця, освяченого Божою благодаттю, слова його були виконані помазання духовного. Дивно плодилися в устах його найпереконливіші умовляння, зворушливі викриття самого себе та інших, мудрі правила і поради, і часто, несподіваним польотом, благоговійна думка його підносилася до Бога, Вічного, Благому, щоб сповідати славу Його любові безмежній або просити у Нього прощення гріхів . Приклади і вислови біблійні, досліди з життя подвижницької, притчі і порівняння з царства природи - все було готово і було само собою в його простих, природність бесідах.

У колі ченців Єфрем найчастіше розмовляв про обов'язки чернечих. Для деяких писав і особливі настанови, давав відповіді на запропоновані питання, пропонував уроки і початківцям ченцям, і настоятелям. Помічаючи ослаблення правил суворої чернечого життя, він намагався відновити колишню її чистоту. Стоячи на висоті досконалості духовного, він бажав звести і всіх туди ж. Так, в одній розмові, говоренная, ймовірно, в перші роки його перебування між Едесское ченцями, нагадуючи про бідування, що переживає країна, - про землетруси і спустошенні від персів, - він закликав своїх слухачів до виправлення і вказував їм на високі стародавні зразки. «Батьки наші, - з хворобою серцевої говорив він, - як світила осяяли всю землю; через високий і чистого житія їх самі вороги стали їх послідовниками ... Наше ж вчення, залишивши прямі шляхи, йде по стромовині і місцях негладким. Бо немає людини, яка б заради Бога залишив маєток і для вічного життя відрікся від світу. Немає ні лагідних, ні смиренних, ні безмовних. Ніхто не утримується від образи, ніхто не терпить лихослів'я ... Земля, приходячи часто в страх перед Господнього лиця, коливається під нами до залякування нашому, а ми і цього не злякалися. Міста поглинені і селища спустошені гнівом Божим, а ми і того не злякались. Споруджені лайки персами і варварами, і спустошили нашу країну, щоб ми, убоясь Бога, прийшли в каяття, але і це нас не змінило ... »

З тією ж метою, щоб порушити ревнощі до наслідування першим пустельником, він не раз зображував в бесідах своїх правила і спосіб життя «батьків померли».

Не менш турбувала Єфрема доля православ'я в Церкві Едесское, яка, за значенням міста і кафедри Едесское, могла мати вплив і на всю Месопотамію. Тоді як в інших країнах впали або ослабли гностичні (примирні християнство і язичництво) лжевчення, що хвилювали Церкву в другому столітті, в Сирії, Палестині і взагалі в суміжних з Месопотамією областях ще в IV столітті було дуже багато послідовників лжевчення Маркиона. Так, в Едессі ще трималася секта Вардесана, послідовника Валентина і Маркіоне; крім нього лжевчення Манеса, що поширився з Персії, також залишило свої сліди в Месопотамії. У IV столітті їй не тільки загрожувала загальна хвороба часу - зараза аріанства, але вже в самій Месопотамії виникли і звідси поширилися по іншим країнам помилки Аудія і мессаліан.

Вардесан, вчений Едеський, що жив при дворі володаря озроенского Авгаря, сина Маанова (152-187), відомий своєю боротьбою проти вчення астрологів про вплив планет на моральний стан людей і навіть проти Маркиона; але разом з тим він і сам проповідував вчення про двох засадах: про Бога незбагненним і про матерії вічної, про що вийде із Божества зонах і їх поєднаннях, про те, що влаштувало ними світу і людини і про прийшов дати на викуп людини в одному з еонів Христі у видимій, але не речової, а небесної плоті, і інше. Щоб привернути до себе народ, він викладав своє вчення в поетичній формі; написані захоплюючою мовою, винайденим самим Вардесаном розміром, пісні його, так само як і пісні сина його Гармонія, який здобув освіту в Афінах, поширили його вчення навіть за межі Месопотамії і надовго посадив його помилки.

Для того щоб розсіяти оману, досить було протиставити йому істину.

Наводиться з небагатьма скороченнями, поправками і доповненнями, зробленими професором М. Д. Муретовим на основі об'єднання сирійського життєпису святого Єфрема, наведеного в сирійських творіннях преподобного Єфрема, виданих в Римі (Acta S. Ephraemi Syriaca, по Ватиканському кодексу XI століття. Р. XIII -LXIII), з істотно подібним з ним, але мають і деякі важливі відмінності сирійським життєписом святого Єфрема в Паризькому (в Національній бібліотеці) кодексі XIII століття (виданому в Sancti Ephraemi Syri Hymni et Sermones, quos c eodd Londinensibus, Parisionsibus et Oxoniensibus edidit Thomas Iosephus Lamy Moechliniae. T. I-III), том II, під заголовком: Historia S. Ephraemi doctoris Syri. C. 3-90, а також на підставі багатьох (після Римського видання), частково знову надрукованих, частково ж стали відомими пізніше творінь святого Єфрема.

Життя святого Якова, єпископа Нізібійської, описана Феодоритом, єпископом Кіррского, в його «Історії чоловіків боголюбивих». Пам'ять святителя Якова Свята Церква святкує 13 (26) січня.

Саме на факті присутності святого Єфрема на Першому Вселенському Соборі, підтвердженому в джерелах, грунтуються розрахунки року його народження, про який відомо лише, що воно відбулося за царювання імператора Костянтина (306-337). Виходячи з того, що преподобний Єфрем мав бути вже досить зрілим для того, щоб бути присутнім на Соборі, рік його народження зазвичай вказують як 306, тобто в рік проведення Собору йому було близько дев'ятнадцяти років.

Воно наводиться в «Церковній історії» Євсевія, єпископа Кесарійського (Кн. I. Гл. 13). Про лист Авгаря Христу згадує преподобний Єфрем Сирин в своєму «Заповіті» і називає Едесу містом, уславленим устами Його через апостолів.

Про це свідчить святитель Іоанн Златоуст в похвальне слові мучениці Домніка і її дочкам. Володарі Едесское ще в II столітті почали малювати у своїй монеті знамення хреста. Церковний історик Созомен не засумнівався написати, що місто цей изначала всенародно сповідав віру християнську.

Святитель Іоанн Златоуст, бажаючи представити зразок досконалості християнського, вказує на цього Юліана.

Тут, ймовірно, мається на увазі те розлоге тлумачення на деякі місця Книги Буття, яке в сирійському виданні вміщено разом з поясненнями Якова Едеського після короткого тлумачення на всю Книгу, тому що, як сам каже Єфрем на початку цього тлумачення, він писав його після розлогого , на прохання своїх друзів. Це, однак ж, не була перша праця святого Єфрема. За свідченням Бар-гебреїв, вже під час Нікейського Собору святий Єфрем почав складати вірші проти тодішніх єретиків.