Графен — моношар атомів вуглецю, відкритий лише кілька років тому, стрімко завойовує нові сфери застосування. "Наука" пропонує огляд російських науково-технологічних досліджень та комерційних застосувань графену та його похідних.

Після того, як у 2010 році наші співвітчизники, які працюють в Англії Андрій Гейм та Костянтин Новосьолов, отримали Нобелівську премію за відкриття графену, у світі розгорнулися графенова науково-технічна гонка. У 2016 році було враховано 25 тис. науково-технічних публікацій з графену. Особливо масштабні науково-дослідні роботи фінансуються у Китаї, США та Південній Кореї. Інноваційні компанії терміново включають графенові продукти до своїх стратегій. Спостерігається різке зниження ціни графен. Зокрема, за 2010-2016 роки ціна на моношаровий графен, який отримує метод хімічного осадження з газової фази, впала на три порядки і, як очікується, найближчими роками ще знизиться. Подібним чином за цей же час впала ціна на графеновий порошок і графенові наночастки, зараз для комерційних матеріалів вона становить $250-300 за кілограм.

Основні драйвери світового наукового ринку графену

Драйвер Ефекти застосування графену Стадії комерціалізації Аерокосмічний Зростання безпеки польотів, Експериментальні зразки сектор Зниження витрати пального, Збільшення всепогодності Автомобільна Полегшення конструкцій, Зниження Промислові випробування, краш-тести промисловість собівартості, Збільшення терміну служби Біомедицина та Біосенсори, Нейрокомп'ютерні Поглиблені дослідження, охорона здоров'я інтерфейси Клінічні випробування Електроніка Гнучкі екрани, Прозорі Великосерійне виробництво електроди, запам'ятовуючі пристрої окремих елементів Мала енергетика Батареї для мобільних телефонів, Великосерійне виробництво Акумулятори для літій-іонних акумуляторів, електротранспорту, Сонячні панелі, Термоемісійні перетворювачі Промислові випробування Екологія Датчики, Фільтри для води та Промислові випробування, повітря Дрібносерійне виробництво

Джерело: "Наука".

Через порівняно високу вартість графену споживати його здатні лише деякі галузі. Насамперед ті, де вклад графену в собівартість економічно виправданий через величезну вартість кінцевого продукту, наприклад, аеролайнера з композиційних матеріалів. І, зрозуміло, перспективні всі мініатюрні пристрої, де витрата графена мала, наприклад датчики довкілля та анатомічні біосенсори.

Наука та графен у Росії

У Росії її дослідники графенових матеріалів сконцентровані приблизно 50 організаціях, переважно у системі ФАНО. Перелік та наукова тематика основних наукових колективів представлені у таблиці нижче.

Так, у МФТІу лабораторії нанооптики та плазмоніки розробляють біосенсори з використанням графену. Основні галузі застосування продукту - наукові та фармацевтичні дослідження. Метод біодетектування на основі технології поверхневого плазмонного резонансу (Surface Plasmon Resonance, SPR), до якого належать біосенсорні чіпи, включений до європейських та американських регламентів з розробки ліків. Графенові біосенсори перспективні для діагностики небезпечних захворювань на ранніх стадіях, контролю якості продуктів харчування, моніторингу стану довкілля та у ветеринарії. На думку співробітника лабораторії Юрія Стебунова, найбільшими потенційними споживачами біосенсорних чіпів є фармацевтичні компанії, центри тестування ліків та наукові лабораторії.

Ключовими складовими біосенсорних чіпів є металеві наноплівки та сполучні шари на основі графену та оксиду графену.

Товщина металевих плівок становить 30-50 нм, точність їх напилення.

Важливо, що біосенсорні чіпи сумісні з усіма комерційними безмаркерними SPR-біосенсорами та мають у 30 разів більшу чутливість порівняно з існуючими аналогами. Станом на травень 2017 року в МФТІ виготовлено тестову партію графенових биочипів у кількості 100 штук.

У Якутську у лабораторії "Графенові нанотехнології" Північно-Східного федерального університетурозроблено технології створення кількох продуктів на основі графену. Як пояснила завідувачка лабораторії Світлана Смагулова, лабораторія оснащена сучасним обладнанням, яке дозволяє синтезувати графен, вимірювати його параметри та створювати електронні прилади на основі графену. Оксид-графенові суспензії отримують двома методами: електрохімічним та модифікованим методом Хаммерса. Дрібними партіями продаються такі продукти:

· фторографенові суспензії,

· Чорнило для 2D-друку електронних структур на гнучких підкладках (оксид-графенові, фторографенові),

· порошок оксиду графену,

· графенові плівки, вирощені методом хімічного газофазного осадження на мідній пластині,

· графенові плівки, перенесені на гнучку підкладку для створення прозорих провідних електродів та сенсорних екранів смартфонів,

· люмінесцентні вуглецеві квантові точки, розмірами 3-5 нм, що синтезуються гідротермальним методом для створення оптоелектронних приладів,

· Сенсор вологості на основі графенової плівки,

· Сенсор вологості на основі оксиду графену.

У Інститут неорганічної хімії СО РАНвиявлено закономірності зміни характеристик у серії нових малошарових графенів із сполук типу C2F-xR (інтеркалятів фторграфіту). Розроблено методики переведення графену у стійкі дисперсії у рідких середовищах: нековалентна функціоналізація (обробка в полярних органічних розчинниках) та ковалентна функціоналізація за рахунок приєднання кисневих поверхневих груп. Розроблено методи отримання азот-модифікованих графенів через взаємодію інтеркалятів типу C2F-xR з різними азотовмісними реагентами та фторованого графену складу C2F з ковалентними C-F-зв'язками. Старший науковий співробітник, кандидат хімічних наук Віктор Макотченко розповів нам про те, що практична значущість досліджень полягає в цілеспрямованому отриманні нових матеріалів на основі графену, включаючи тонкі прозорі плівки, що ведуть, міцний і гнучкий "графеновий папір", композити з високою міцністю, каталізатори.

У АТ "НДІГрафіт"досліджено методики отримання суспензій малошарових графенових частинок. Описано численні методики контролю за якістю відповідних суспензій. Отримані дані свідчать про технологічність методу, можливість його безперервної організації для отримання малошарових графенових частинок з високим виходом у вигляді стабільних водних та водно-спиртових суспензій. Описано загальні методики визначення властивостей п'єзодатчиків із графеновими покриттями.

У 2015 році "НДІграфіт" отримав грант на розробку гібридних композиційних п'єзодатчиків від російсько-ізраїльської програми. У проекті російський учасник відповідає за графенову технологію, ізраїльський за п'єзооснову датчиків. Обидві сторони мають технологічні патенти, за результатами буде подано заявку на спільний патент. "Спільна електронна розробка має низку принципово нових властивостей і знайде застосування в тачскринах смартфонів, дисплеях сучасних комп'ютерів, - каже начальник відділу інноваційного розвитку та перспективних розробок АТ "НДІграфіт" Володимир Самойлов. Перша їх функція - енергозберігаюча. Енергію, вироблену в польоті за допомогою п'єзодатчиків, можна використовувати для освітлення салону або антиобмерзання обігріву корпусу літака. Друге завдання - попередження аварійних ситуацій, застосування в системах сигналізації про перевантаження, які відчуває повітря.

Російські стартапи

ТОВ "АкКо Лаб" (Москва),створене у 2009 році, спеціалізується на розробці та виготовленні унікальних інноваційних матеріалів. Компанія веде роботи за такими напрямами:

1. високоенергоємний літій-іонний акумулятор;

2. повністю вуглецевий суперконденсатор;

3. технології виготовлення елементів мікроелектронних пристроїв методом струминного 2D-друку чорнилом, що містить графен і функціональні наночастинки.

ТОВ "АкКо Лаб" виробляє та продає зразки графену та оксиду графену як у вигляді порошків ("лусочок"), так і у вигляді дисперсій у воді або в органічних розчинниках:

1. дисперсія оксиду графену у воді (концентрація до 4 мг/мл),

2. графеновий порошок (розмір лусочок приблизно 2 мкм, їх товщина 1-2 нм),

3. дисперсія графену в органічних розчинниках.

У грудні 2016 року був поширений прес-реліз щодо розробки тонкого конденсатора на основі оксиду графену. Встановлено, що гель із оксиду графену має гарну адгезію до більшості електропровідників. А плівки з оксиду графену мають достатню міцність формування електричного сепаратора. Електроди сформовані із відновленого оксиду графену. Тобто між двома вихідними електродами поміщають оксид графену, а потім шари оксиду, що прилягають до електродів, відновлюють до графіту. Створено зразки конденсатора товщиною 3 мкм та ємністю 1 мФ/кв. см, працездатного при напрузі до 1,5 В. Саморозряд таких конденсаторів залежить від якості та однорідності плівок оксиду графену.

ТОВ "Русграфен" (Москва)створено у 2015 році при Інституті загальної фізики РАН. Воно спеціалізується з виробництва графена методом хімічного газофазного осадження (CVD — chemical vapor deposition) на підкладку. В асортименті продукції компанії є монослої графена на міді, так і багатошарові графенові плівки на нікелі, також є в продажу перенесені моношарові і багатошарові графенові плівки на різні підкладки з максимальним розміром до 80 кв. див.

Компанія пропонує обладнання для синтезу графена методом хімічного газофазного осадження - це компактна вакуумна установка з можливістю синтезувати графен розміром 20х30 мм на металі за 30 хвилин.

У лабораторії спектроскопії наноматеріалів, на базі якої організовано компанію, з 2009 року ведуться дослідження графена, опубліковано понад 15 наукових праць у міжнародних журналах. У найбільш цікавих з них представлені результати зі створення газових сенсорів на основі CVD-графену, а також використання CVD-графену як детектор терагерцового випромінювання і як нелінійний оптичний елемент для ультрашвидких хвилеводних лазерів.

ТОВ НВО "Графенові матеріали" (Санкт-Петербург)є виробником фторованих та малофункціоналізованих графенових матеріалів, що володіють унікальними фізико-хімічними та технологічними властивостями та знаходять застосування у різних галузях. Мультишаровий графен виробляється з природних графітів різних марок і має ступінь розширення графітових грат, що значно перевищує традиційні форми розширеного графіту за методом Хаммерса. Мультишаровий графен є основою отримання графенових пластин. Після ультразвукової обробки в рідкому середовищі перетворюється на малошаровий графен з товщиною частинок від 0,34 до 4 нм. Компанією пропонується багатошаровий графен різної функціоналізації.

ТОВ "Карболайт" (Довгопрудний)створено у 2004 році. Компанія виробляє графен за модифікованим методом Хаммерса. Спільно з ТОВ Конгран ведеться розробка суперконденсаторів. Поки що виробництво невелике, але розроблено проект напівпромислової установки. На конкурсі 2014 року, проведеному Федеральним агентством наукових організацій та фондом "Сколково", проект "Конгран" посів друге місце і був удостоєний гранту у розмірі 5 млн руб.

ТОВ "Нанотехцентр" (Тамбов)засновано у 2006 році на базі Тамбовського державного технічного університету (ТДТУ) та ТОВ "Тамбовський інноваційно-технологічний центр машинобудування". Генеральним директором є доктор технічних наук, професор, академік РАЄН Олексій Ткачов. Спільну роботу ТДТУ та ТОВ "Нанотехцентр" підтримано державними грантами.

Апробація продукції проводиться більш ніж у 150 наукових та виробничих організаціях у Росії та за кордоном. Ведеться робота зі створення дослідно-промислової технологічної лінії з продуктивністю 5 кг за зміну.

Споживачі графену в Росії

Графеном вже зацікавилися інноваційні підрозділи та відділи перспективного бізнесу великих російських корпорацій. Зокрема, ТОВ "Новомосковськкабель-оптика" випробувало графен для створення покриттів оптоволокон. АТ "ОНВП ​​"Технологія"" (Обнінськ) застосовувало графенові та графеноподібні матеріали для підвищення ударної міцності експериментальних зразків карбідокремнієвої броні для ударних вертольотів та військових шоломів. ПАТ "Сатурн" (Краснодар) додавало графен у сонячні панелі. АТ "Уралелемент" (Верхній Уфалей) розглядало графенові наночастки як добавки до складу літій-іонних акумуляторів. Воронезьке спеціальне конструкторське бюро "Рікон" розробило суперконденсатори на основі графенових електродів, проте промислове впровадження поки що так і не відбулося.

У серпні 2017 року в Новосибірську відбудеться друга Всеросійська конференція з графену. Основні теми: CVD-синтез графену, діагностика графену, графенова електроніка, механічні властивості та додатки, мікроелектромеханічні системи, хімічні похідні графену: синтез, структура, властивості, електрохімічні матеріали, оптичні властивості, а також гібридні матеріали на основі графену. А в жовтні в Мінпромторгівлі РФ заплановано розширену міжгалузеву графенову нараду. Безперечно, все це підштовхне комерціалізацію найважливішого наукового відкриття початку XXI століття в галузі матеріалів — графена.

Два основні способи виробництва графену

Синтез (наприклад, хімічним осадженням з газової фази, епітаксією, плазмовими технологіями тощо). Розщеплення графіту через інтеркаловані сполуки кисню або фтору (тобто через впровадження між шарами графіту "сторонніх" атомів або молекул).

Відповідно, сировиною є газоподібні сполуки вуглецю чи природний графіт.

Визначення графену

Міжнародна спілка теоретичної та прикладної хімії (IUPAC) визначає графен як одиничний шар вуглецевих атомів графітоподібної структури. Згідно з ГОСТ Р 55417-2013, графен - це моношар атомів вуглецю, в якому кожен атом пов'язаний з трьома сусідніми, утворюючи таким чином стільникову структуру. Як бачимо, трактування ГОСТу ширше, ніж визначення IUPAC. Важливо, що графен має одноатомну товщину.

На практиці до графенів відносять не тільки моношари та моношарові стрічки, а й здвоєні шари білейєри, будовені шари трилейєри та ГНЧ - графенові наночастинки (пакети з 5-10 шарів), які часто називають багатошаровим графеном, МСГ або графенові. Зокрема, так званий AB-білейєр має яскраво виражені напівпровідникові електропровідні властивості. Причому цими властивостями можна керувати за допомогою зовнішніх електромагнітних полів чи легування (додавання домішок), реалізуючи той чи інший тип напівпровідникового елемента.

Володимир Тесленко, кандидат хімічних наук

Наукова тематика провідних дослідницьких центрів з графену у Росії

Організація Регіон Спеціалізація ВНДІАлмаз Москва Відновлення оксиду графену надкритичним пропанолом Всеросійський науково-дослідний інститут автоматики ім. Н.Л. Духова Москва Синтез графену та його легування Державний університет аерокосмічного приладобудування Санкт-Петербург Оптичні властивості графенових плівок Донський державний технічний університет Ростов-на-Дону Двошарові графенові нанострічки Інститут аналітичного приладобудування РАН Санкт-Петербург Прозорість графенових плівок Інститут біохімічної фізики ім. Н.М. Емануеля РАН Москва Наноструктури із шарів графену Інститут каталізу ім. Г.К. Борескова ЗІ РАН Новосибірськ Графен як носій каталізаторів Інститут неорганічної хімії ім. А.В. Ніколаєва ЗІ РАН Новосибірськ Фторидні методи синтезу графену Інститут загальної та неорганічної хімії ім. Н.С. Курнакова Москва Нові методи синтезу графену Інститут проблем технології мікроелектроніки та особливо чистих речовин Москва Акустоелектричні властивості графену Інститут проблем хімічної фізики РАН Чорноголівка Композити Інститут спектроскопії РАН Троїцьк СПАЗЕР Інститут теплофізики ім. С.С. Кутателадзе ЗІ РАН Новосибірськ Синтез графену методом газофазного осадження на міді Інститут вуглехімії та хімічного матеріалознавства Кемерово Оксид графену з терморозширеного графіту Інститут фізики напівпровідників ім. А.В. Іржанова Новосибірськ Тонкоплівкові гетероструктури та надгратки Інститут фізики міцності та матеріалознавства СО РАН Томськ Напівпровідникові AB-білери Інститут фізичної хімії та електрохімії ім. О.М. Фрумкіна Москва Електрохімічне відновлення оксиду графену Інститут хімії твердого тіла та механохімії СО РАН Новосибірськ Електродні матеріали для суперконденсаторів Інститут хімічної фізики ім. Н.М. Семенова Москва Вибухове відновлення оксиду графіту Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова Москва Автоелектронна емісія з плівок графену Московський інститут сталі та сплавів Москва Виготовлення та характеризування польових транзисторів Московський інститут електронної техніки Зеленоград Лазерна модифікація графену Московський фізико-технічний інститут Москва Біосенсор для ВІЛ та раку Московський енергетичний інститут Москва У катодах літієвих джерел струму НДІГрафіт Москва П'єзосенсори на основі графену Новосибірський державний університет Новосибірськ Електрохімічні властивості графенів Об'єднаний інститут високих температур РАН Москва Плазмоструминний синтез Російський хіміко-технологічний університет ім. Д.І. Менделєєва Москва Метод CVD Санкт-Петербурзький державний університет Санкт-Петербург Легування графену Північно-східний федеральний університет ім. М.К. Аммосова Якутськ Тонкоплівкові структури та нанокомпозити на основі графену Тамбовський державний технічний університет Тамбов Графенові нанопластинки: синтез та виробництво Технологічний інститут надтвердих та нових вуглецевих матеріалів Троїцьк Квазидвовимірні наноструктури на основі графену Фізико-технічний інститут ім. А.Ф. Йофе Санкт-Петербург Магнетоопір графену Центр Келдиша Москва Ідентифікація та характеризування зразків оксиду графену ЦНДІчермет ім. І.П. Бардіна Москва Гідрування та дегідрування графену Челябінський державний університет Челябінськ Кристалічна структура поліморфів графену Енгельський технологічний інститут Енгельс Анодний синтез бісульфату графіту

Надіслати свою гарну роботу до бази знань просто. Використовуйте форму нижче

Студенти, аспіранти, молоді вчені, які використовують базу знань у своєму навчанні та роботі, будуть вам дуже вдячні.

Розміщено на http:// www. allbest. ru/

Комерціалізаціярезультатів науково-технічної діяльності (РНТД)

Комерціалізація результатів науково-технічної діяльності (РНТД) - це процес, пов'язаний із практичним застосуванням та впровадженням технологій з метою виведення на ринок нових або покращених виробництв, товарів, робіт та послуг з отриманням економічного ефекту.

Комерціалізація технологій займає досить тривалий час і складається з декількох основних кроків, які можуть змінюватися в послідовності, а також відбуватися одночасно.

комерціалізація науковий технічний Білорусь

ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ	На цьому етапі розглядається попереднє розкриття винаходу. Авторами РНТД, зазвичай, стають кілька дослідників. Крім того, у деяких випадках такі РНТД створюються в ході науково-технічного співробітництва кількох організацій, що необхідно враховувати на наступних етапах комерціалізації технології.
РОЗКРИТТЯ ВИНАХОДУ	Ранній контакт з офісом комерціалізації технологій вашої організації необхідний для обговорення вашого винаходу з метою отримання рекомендацій щодо процедури розкриття інформації, оцінки комерційного потенціалу, отримання роз'яснень щодо захисту інтелектуальної власності та вибору оптимального шляху комерціалізації вашої технології.
ОЦІНКА ВИНАХОДУ	Офіційний процес комерціалізації технології починається з письмового повідомлення Офісу комерціалізації технологій про наявність потенційного винаходу для захисту інтелектуальної власності та подальшої комерціалізації. Розкриття винаходу залишається конфіденційним документом і має повною мірою описати пропонований винахід таким чином, щоб цієї інформації було достатньо для підготовки заявки на винахід та обґрунтованого вибору варіанта комерціалізації.
ЗАХИСТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ	У цей період офіс комерціалізації технологій займається патентним пошуком (та іншим пошуком аналогічних технологій) та аналізує ринок конкурентоспроможних технологій для визначення комерційного потенціалу запропонованої технології. На основі зібраної інформації приймається рішення про продовження чи припинення процесу захисту інтелектуальної власності. Це рішення може бути пов'язане з такими питаннями, як відсутність патентоспроможності ідеї/технології або обмежений комерційний потенціал винаходу. Якщо інтелектуальна власність має комерційний потенціал, починається процес визначення шляхів комерціалізації, щоб зосередитись або на ліцензуванні технології існуючим на ринку компаніям, або на передачі технології у створену для практичного впровадження цієї технології старт-ап компанію. Після того, як заявка на отримання патенту була подана до патентного відомства, до отримання патенту може пройти від кількох місяців до кількох років. Витрати на одержанні та підтримання патенту в силі можуть становити від кількох тисяч тенге (для національних патентів) до кількох десятків тисяч доларів (для закордонних патентів). Крім розглянутого варіанта захисту об'єктів патентного права існують інші варіанти захисту об'єктів авторського права (включаючи програми для ЕОМ та бази даних) та засобів індивідуалізації (наприклад, товарних знаків).
ПЕРЕВІРКА І ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПРИНЦИПУ ДІЇ	Важливим етапом є перевірка та підтвердження принципу дії технології не тільки в лабораторних, а й у реальних умовах, наближених до промислового виробництва. Перш ніж виникне інтерес третьої сторони у використанні технології, технічні показники повинні пройти незалежну оцінку та бажано бути підтверджені актами проведення промислових випробувань. Велике значення грають стратегічні партнери в якості потенційних покупців технології, які можуть надати умови і можливості для підтвердження технічних показників, що заявляються. На даному етапі перевагою буде наявність офіційних підтверджень у комерційній зацікавленості у технології з боку третіх сторін після подання ним демонстраційних зразків/промислового прототипу/діючої моделі/і т.п.
ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЇ	Комерціалізація технології може бути здійснена шляхом укладання ліцензійних угод з існуючими на ринку компаніями або новоствореною компанією. Крім ліцензійної угоди, процес передачі технологій може супроводжуватися укладенням та інших угод, які необхідні для надання прав на використання винаходів, що належать університетам та науковим інститутам. Існують різні підходи до продажу та передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності та їх використання, які залежать від конкретних деталей комерційної угоди.
СТВОРЕННЯ НОВОГО БІЗНЕСУ	Якщо створення нового бізнесу було обрано як оптимальний шлях комерціалізації технології, офіс комерціалізації працює для того, щоб допомогти засновникам у плануванні, створенні та вишукуванні коштів для запуску діяльності комерційного підприємства та в управлінні його діяльністю на ранній стадії.
РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ	Доходи, отримані від ліцензіатів, розподіляються між винахідниками, університетом/лабораторією та офісом комерціалізації технологій на підставі укладених договорів чи локальних нормативних документів ВНЗ/інституту. Прибуток від діяльності створених для впровадження технологій старт-ап компаній розподіляється між засновниками таких компаній пропорційно їх частці у статутному капіталі компанії.

Основні способи комерціалізації результатів науково-технічної діяльностіельності зводяться до наступного:

виконання НДДК(Т)Р у межах державних програм та інноваційних проектів та передача отриманих результатів на підприємства-виробники продукції;

виконання НДДК(Т)Р у межах господарських договорів та освоєння отриманих результатів у замовників;

виконання НДДК(Т)Р за контрактами з нерезидентами Республіки Білорусь у та передача отриманих результатів іноземним замовникам;

використання результатів науково-технічної діяльності у власному виробництві;

трансфер результатів науково-технічної діяльності.

Необхідними умовами для комерціалізації результатів науково-технічногоої діяльності (НТД) є:

1) документальне підтвердження факту створення результату НТД;

2) наявність прав на результати НТД;

3) оцінка конкурентоспроможності наукомісткого (високотехнологічного) продукту, одержаного з використанням результатів НТД;

4) оцінка вартості прав результати НТД;

5) відображення результатів НТД у бухгалтерському обліку.

Документальне підтвердження факту створення результату НТД означає, що даний результат має бути описаний в обсязі, достатньому для його практичної реалізації, або матеріалізований у будь-який відомий спосіб.

Наявність в організації прав на результати науково-технічної діяльності, зокрема. об'єкти інтелектуальної власності, що містять, повинно мати документальне підтвердження у вигляді: договору на створення науково-технічної продукції: можливість володіння та розпорядження правами на результати НТД повинна бути закріплена в розділі договору «Права на результати робіт»; договори з державним замовником або іншим розпорядником бюджетних коштів на розпорядження результатами науково-технічної діяльності, створеними за рахунок республіканського чи місцевих бюджетів (розділ «Права на результати робіт»; науково-технічної та бухгалтерської документації організації, що підтверджує створення результатів науково-технічної діяльності за рахунок власних коштів, охоронного документа (патент, свідоцтво) на об'єкт права промислової власності, ліцензійного договору на право використання об'єкта інтелектуальної власності (ОІВ), якщо право на використання ОІВ придбано у третіх осіб; угоди), що підтверджує право організації на результати науково-технічної діяльності.

Законодавство Республіки Білорусь у частині комерціалізації результатів науково-технічної діяльності включає понад сто нормативних правових актів.

Усі нормативні правові акти можна умовно розбити такі основні блоки:

1 міжнародні договори та угоди Республіки Білорусь про науково-технічне співробітництво;

2 стимулювання створення та розвитку в Республіці Білорусь виробництв, заснованих на нових та високих технологіях;

3 стимулювання науково-технічної та інноваційної діяльності;

4 законодавство Республіки Білорусь у галузі створення та використання об'єктів інтелектуальної власності;

5 стимулювання створення та введення в цивільний обіг об'єктів інтелектуальної власності;

6 оцінка вартості прав на результати науково-технічної діяльності;

7 організація обліку результатів науково-технічної діяльності як нематеріальні активи;

8 державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності щодо результатів науково-технічної діяльності;

9 державне регулювання використання результатів науково-технічної діяльності, що становлять державну таємницю;

10 державне регулювання використання результатів науково-технічної діяльності військового та подвійного призначення;

11 передача прав використання результатів науково-технічної діяльності. Посилання на нормативні правові акти, що стосуються результатів науково-технічної діяльності, даються в процесі викладу матеріалу у відповідних розділах.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко 04.02.2013 року підписав указ «Про комерціалізацію результатів наукової та науково-технічної діяльності, створених за рахунок державних коштів», спрямований на активізацію процесів освоєння та впровадження у виробництво результатів наукових досліджень та розробок. "Встановлено вимогу до державного замовника забезпечити комерціалізацію результатів наукової та науково-технічної діяльності (НТД) протягом трьох років після їх створення".

У зв'язку з цим, пояснили там, замовник, який не зумів після року самостійно комерціалізувати результати НТД, зобов'язаний передати права на них зацікавленому резиденту Республіки Білорусь. При цьому передача майнових прав на результати НТД можлива будь-якій організації незалежно від форми власності, яка здатна забезпечити ефективне впровадження результатів НТД у виробництво протягом року після набуття прав на них.

Для стимулювання залучення результатів НТД в економічну діяльність передбачено низку податкових пільг, зокрема звільнення від сплати ПДВ та податку на прибуток при реалізації результатів НТД, що містяться в даному державному реєстрі. «Прийняття указу сприятиме підвищенню ефективності наукової та інноваційної діяльності, розвитку державно-приватного партнерства у названій сфері», - заявили у прес-службі президента.

Розміщено на Allbest.ru

...

Подібні документи

Види інноваційних стратегій та форм комерціалізації результатів. Європейський підхід до проблеми комерціалізації. Склад та особливості бізнес-процесів розробки та комерціалізації інновацій. Організація просування інновацій на ринку та її дифузії.

реферат, доданий 07.03.2012


Процес відбору інновацій за оцінками технологічних, соціальних показників, і навіть з урахуванням їх ринкових позицій. Етапи комерціалізації інновацій. Шляхи вирішення проблем комерціалізації. Формування державної політики агропромислового комплексу

стаття, доданий 21.07.2013


Стратегії виведення підприємства-банкрута із фінансової кризи. Оцінка впливу вибору способу комерціалізації інтелектуальної власності ефективність антикризового управління. Роль держави у перекладі економіки на інноваційний шлях розвитку.

курсова робота , доданий 24.12.2010


Основні цілі та принципи державної науково-технічної політики у Росії, порядок її формування. Аналіз науково-технічної сфери Іркутської області. Інноваційна діяльність промисловості. Розвиток регіональної інноваційної інфраструктури.

дипломна робота , доданий 22.01.2009


Розгляд сутності, видів, завдань, функцій інновацій та його ролі у менеджменті. Проведення аналізу здатності підприємства до створення та комерціалізації нововведень. Оцінка показників ефективності застосування нового товару ринку з прикладу ТОВ "Номако".

дипломна робота , доданий 15.07.2010


Поняття інноваційного менеджменту, предмет та методи його вивчення, історія та етапи розвитку на території країн колишнього СРСР. Необхідність інновацій у сучасному суспільстві, їх класифікація та організаційні структури, шляхи та методи комерціалізації.

навчальний посібник, доданий 30.11.2009


Застосування результатів науково-технічної та інтелектуальної діяльності як нематеріального активу підприємства, складання програми освоєння нововведення та оновлення технології управління виробництвом, перетворення організаційної структури фірми.

курсова робота , доданий 19.06.2011


Впровадження інновацій на комерційній основі чи процес комерціалізації інтелектуальної власності. Оцінка інтелектуальної власності – винаходів, захищених патентами, заявок на винаходи – "patent pending", "ноу-хау", торгових марок.

реферат, доданий 10.02.2009


Розробка рекомендацій щодо управління науково-технічною підготовкою виробництва на підприємстві ТОВ "Гравітон" на основі проведеного аналізу техніко-економічних показників. Проведення дослідно-конструкторських робіт із розробки кабелю СНК-30.

дипломна робота , доданий 17.09.2014


Предмет інноваційного менеджменту та його місце у системі менеджменту. Основні тенденції в організації та управлінні інноваційною діяльністю (світовий досвід). Науково-інноваційна політика РБ. Основні цілі державної науково-технічної політики.

Навчальний посібник містить широкий набір практичних рекомендацій, які мають на меті формування у читачів навичок побудови ефективного бізнесу, заснованого як на перспективних науково-технічних розробках, так і на оригінальних управлінських рішеннях. Посібник може бути використаний у програмах підготовки управлінських кадрів та спеціалістів різного рівня для національної інноваційної інфраструктури, а також співробітників підприємств, у чиї функції входить управління розробкою, виробництвом та просуванням нового продукту. Посібник може використовуватися для самопідготовки.

Із серії:Освітні інновації

* * *

компанією ЛітРес.

Перехід від ідеї до ринку: комерціалізація технологій

1.1. Процес комерціалізації технологій

Комерціалізація технологій є процес, з допомогою якого результати НДДКР своєчасно трансформуються у товари та на ринку. Цей процес вимагає активного обміну ідеями та думками з питань як технологій, так і ринку. Результати процесу комерціалізації приносять вигоду не тільки у вигляді повернення інвестицій у НДДКР, а й у вигляді збільшення обсягів випуску продукції, підвищення її якості та зниження ціни, допомагають визначити вимоги до навчання співробітників для забезпечення роботи компанії на вже існуючих і на новостворюваних ринках. Саме комерціалізація технологій часто є головною рушійною силою, що викликає створення нових та омолодження старих секторів промисловості.

Що сьогодні розуміють під комерціалізацією? Ще 10-15 років тому в Росії такого слова ні в професійному, ні в побутовому вживанні просто не було. На початку 90-х років. XX ст. цей термін прийшов до нас у країну разом із зарубіжними проектами, мета яких полягала у пошуку та купівлі російських технологій для їх втілення на західних ринках. З ринкової точки зору для Заходу нерозумно було упускати можливість пошуку та придбання за невеликі гроші цікавих винаходів та технологій, на основі застосування яких можна побудувати новий високоприбутковий бізнес.

З того часу ситуація істотно змінилася. Сьогодні комерціалізація – це насамперед побудова бізнесу, заснованого на результатах наукових досліджень, у якому, зазвичай, беруть участь і самі автори технологій, причому участь іноземних партнерів не обов'язково. Досить часто вчені розуміють під комерціалізацією процес пошуку та залучення додаткових засобів для продовження своїх наукових досліджень. Це в корені невірне уявлення. Суть комерціалізації у побудові «пристрою для генерації грошей», тобто бізнесу, що генерує стійкі фінансові потоки.

В даний час у практиці використовуються два визначення поняття «комерціалізація НДДКР та технологій», кожне з яких по-своєму відображає суть цього терміна:

Комерціалізація– перший етап приватизації державного підприємства, у якому управляючі підприємством відповідають фінансові результати своєї діяльності, а держава припиняє надання дотацій покриття збитків від господарську діяльність.

Комерціалізація технологій- Форма технологічного трансферу, при якому споживач (покупець) набуває права на використання знань і виплачує їх власнику (розробнику технології) у тій чи іншій формі винагороду у розмірах, що визначаються умовами ліцензійного (або іншого) договору між ними.

Комерціалізацію наукових розробок та технологій однозначно пов'язують із інноваційним процесом, інноваційною діяльністю, у ході яких науковий результат чи технологічна розробка реалізуються з отриманням комерційного ефекту. В ідеалі зацікавлений замовник чи споживач платить за НДДКР чи ліцензію на технологію, а науку і розробникам приходить настільки потрібне фінансування.

Однак ця ідилія «наука – технологія – гроші», як і просування інноваційного процесу від початку до завершення, вимагає обов'язкового зворотного зв'язку з проміжними результатами та ринком, тому що гроші можна отримати лише від ринку, а реалізувати науковий результат чи технологію можна лише в тому Якщо вони здатні посилити чиюсь конкурентну перевагу, переконати кінцевого покупця в єдиності правильного вибору і тим самим принести або збільшити прибуток продавця нового товару.

До комерційних форм передачі технологій належать ліцензійні угоди про передачу прав використання технічної документації; надання прав на використання об'єктів інтелектуальної (промислової) власності та «ноу-хау»; угоди для проведення робіт типу «інжиніринг»; контракти та субконтракти на проведення спільних НДДКР, передачу науково-технічних даних, програмного забезпечення; інвестиційні угоди До комерційних форм передачі технологій відносяться також договори на створення, дообладнання та модернізацію виробничих та інших об'єктів; виробниче та інше навчання; надання технічної допомоги; поставки окремих зразків виробів, за яких відбувається розкриття виробничих (комерційних) секретів власника науково-технічних знань та обумовлюються умови набуття, поступки, передачі та захисту його прав.

Комерціалізація технологій зазвичай потребує більше часу і витрат, ніж передбачалося раніше, і в ході її реалізації не тільки приймаються вірні рішення, а й помилки. Процес комерціалізації пов'язаний із високим ступенем невизначеності, тому планування інноваційної діяльності та саму цю діяльність розумніше здійснювати, використовуючи так званий проектний підхід, тобто управління процесом комерціалізації як інноваційним проектом.

Інноваційний проект- Це комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на досягнення поставлених завдань протягом заданого часу та при встановленому бюджеті в період перевірки та доопрацювання ідеї створення нового товару, включаючи прогноз його ринкової привабливості при продажу досвідчених партій. Метою інноваційного проекту є одержання підтвердження планових технічних, технологічних та комерційних параметрів подальшого бізнесу, тобто обґрунтування бізнес-плану інвестиційного проекту серійного виробництва, збуту та післяпродажного обслуговування розробленого товару.

Обговорюючи ключові фактори комерціалізації технологій, що визначають успіх інноваційного проекту, зазвичай виділяють три основні групи параметрів:

Власне технологія (її рівень, конкурентні переваги, ринковість);

Необхідні ресурси (серед яких перше місце часто висувають фінансування);

Менеджмент (під яким розуміють як наявність відповідних яскравих керівників, і конкретну стратегію управління, що відбиває, зокрема, розуміння законів входження у ринок).

Як багаторазово наголошується в літературі, присвяченій практиці інвестування, рішення про фінансування інноваційного проекту визначається не лише й не так технологією, як менеджментом. Гроші надають не технології, а людям, які керують інноваційним проектом. Вирішальну роль грає переконлива стратегія управління.

1.2. Потреба інноваціях. Істота інноваційної діяльності

Залучення до господарського обороту плодів інтелектуальної діяльності – це основа сучасної світової економіки. Простий обмін товарами, затребуваними задоволення базових потреб людини, давно пройдений етап. Сьогодні економічні інститути всіх розвинених країн світу орієнтовані на пошук та формування таких людських потреб, задоволення яких без серйозних науково-дослідних робіт просто немислиме.

Сучасні споживчі товари – плід роботи багатьох тисяч інженерів та дизайнерів, економістів та психологів. Що змушує інженерів і маркетологів рухати прогрес, наповнюючи і так прекрасний автомобіль десятками електронних помічників, розроблених з допомогою сотень інженерних рішень, кожне з яких саме собою результат багаторічних досліджень десятків наукових установ? Навіщо «винаходити велосипед», коли ще кілька століть тому люди навчилися їздити на двоколісних агрегатах, які рухаються м'язовою силою? Що змушує покупця викладати все нові й нові «мільйони» за задоволення тих самих, на перший погляд, потреб? Чим керуються винахідники та інженери, десятки разів перемальовуючи один і той самий вузол, навіщось намагаючись покращити його функціональні показники на одиниці відсотків?

Відповідь на всі ці риторичні питання дав у своїх роботах видатний учений-економіст, автор терміна «інновації» та основоположник теорії інновацій Йозеф Алоїз Шумпетер.

У чому суть інноваційної діяльності? Шумпетер у своїх роботах пише, що це «роль інноватора у залученні до бізнесу таких рішень, які дозволять йому отримати надприбутки порівняно з конкурентами». Тобто головне завдання інноваційної діяльності – збільшення прибутковості бізнесу шляхом залучення до нього будь-яких нових, нетрадиційних у цій сфері рішень та технологій.

Підприємець, який уперше почав використовувати у своєму бізнесі щось нове, нетрадиційне або вперше запропонував на ринку якийсь новий товар, отримує унікальний шанс завоювати лояльність покупців. Саме таких підприємців Шумпетер назвав інноваторами. Коли решта учасників ринку зорієнтується і почне пропонувати своїм клієнтам аналогічний товар, цей товар вже перестане бути новинкою і приносити надприбутки – інновація зробить свій цикл і стане традиційним товаром. Для отримання чергового надприбутку необхідна буде наступна інновація тощо.

Фактично ми маємо справу з монополією, яка утворюється на якийсь час, поки конкуренти не навчилися виробляти аналогічний товар. Ця монополія дістала назву «інноваційна монополія». Мрія будь-якого бізнесмена – бути монополістом, і використання інновацій є тим унікальним шансом, який дозволяє цю законну монополію набути.

Таким чином, привабливість інноваційної діяльності для бізнесу полягає в тому, щоб знайти можливість і право на певний період стати монопольним продавцем на ринку, диктуючи ціну на свій унікальний товар у межах купівельної спроможності споживачів.

Визначаючи функції учасників процесів комерціалізації, слід позначити ще два поняття, що характеризують різницю у підходах типових авторів та менеджерів. Найчастіше свій внесок у нерозуміння між ними робить різниця між значеннями термінів «наукова діяльність» та «інноваційна діяльність».

Словник з економіки та фінансів. Глосарій, ру:

Наукова діяльність– інтелектуальна діяльність, спрямована на отримання та застосування нових знань для:

вирішення технологічних, інженерних, економічних, соціальних, гуманітарних та інших проблем;

забезпечення функціонування науки, техніки та виробництва як єдиної системи.

Інноваційна діяльність- Діяльність, спрямована на комерціалізацію накопичених знань, технологій та обладнання. Результатом інноваційної діяльності є нові чи додаткові товари/послуги чи товари/послуги з новими якостями.

Існуючі визначення вірні, проте для нашого розуміння слід запровадити конкретніші визначення. У рамках підготовки фахівців з інноваційної діяльності на факультеті інноваційно-технологічного бізнесу Академії народного господарства при Уряді РФ прийнято такі короткі визначення:

Наукова діяльність- Використання ресурсів для генерації нових знань.

Інноваційна діяльність- Застосування нових знань для генерації прибутку.

В останні роки завдяки популяризації інноваційної діяльності, у тому числі з вуст вищих посадових осіб нашої держави, у суспільстві почало складатися не зовсім правильне розуміння цього терміна. Переважна більшість науково-технічних працівників та науковців стали називати себе інноваторами, посилаючись на те, що суть інноваційної діяльності у генерації знань. Це глибоке оману. Генерація знань є одним із ключових завдань людства в цілому. Це необхідний інструментіснування та розвитку людської цивілізації. Генерація, збереження та передача знань нащадкам – це глобальне питання створення науково-культурної спадщини будь-якої сучасної держави, але не інноваційного підприємництва.

Таким чином, інноваційна діяльність та комерціалізація – по суті своєї мікроекономічної категорії, яка оперує інтересами конкретних суб'єктів господарювання. Зловживаючи нерозумінням відмінностей між науковою та інноваційною діяльністю, багато вчених підміняють поняття та намагаються під прапорами комерціалізації шукати нові джерела фінансування своєї науково-дослідної діяльності.

Підприємець, яким, як правило, є менеджер проекту комерціалізації, спрямований зовсім іншим чином. Він головне – прибуток. І тому він готовий використовувати свої знання, вміння, здогади, інтуїцію. Залучення авторів технологій у проект та використання їх знань підпорядковане тій самій меті – отриманню прибутку.

Цікаво відзначити, що в умовах сучасної економіки споживачі стають, з одного боку, все більш розбірливими та вимогливими, а з іншого – все більш залежними від виробників. Виробники навперебій пропонують все більш досконалі та хитромудрі товари та послуги, переконуючи покупців у тому, що саме цей товар їм (споживачам) зараз абсолютно необхідний. Кожен продавець просто грає свою роль «інноватора», намагаючись на мить стати монополістом. Це не що інше як прояв конкурентної боротьби, перемога в якій практично неможлива без застосування такої зброї, як новий, «інноваційний» товар.

Мода на інновації приходить кожні шість років. Кожне нове покоління топ-менеджерів з ентузіазмом вступає на шлях пошуку чергового нововведення, яке переверне світ, і стикається з тими ж труднощами - з необхідністю випалювати бур'яни, що заглушають крихкі паростки інновацій. За останні 25 років прокотилися як мінімум чотири хвилі посилення конкуренції, а отже, і широкої популярності інновацій.

Перша припала на кінець 1970-х – початок 1980-х років. Це час Apple та IBM, плеєрів Sony Walkman та автомобілів Toyota. Тоді ж почалося повальне захоплення концепцією комплексного, або «тотального» управління якістю.

Друга хвиля наринула наприкінці 1980-х. Тоді компанії терміново проводили реорганізацію, щоб уникнути агресивних поглинань. Компанії створювали нові підрозділи, щоб самим заробляти на своїх ідеях, а не грати на руку монстрам на кшталт Microsoft. Крім того, в епоху реорганізації були на честі продукти, які могли миттєво завоювати світовий ринок.

Третю хвилю породив інтернет-бум 1990-х. Багато зрілих компаній стали шукати принципово нові бізнес-моделі. Традиційні компанії «з крові та плоті» кинулися створювати автономні інтернет-проекти, які часто не пов'язані з основним бізнесом, а то й суперечили йому.

Нинішня інноваційна хвиля піднялася зовсім в іншій обстановці. Усвідомивши, що неможливо нескінченно купувати нові підприємства, і звільнившись від чарів технологій, компанії націлилися на органічне зростання. General Electric, IBM та інші гіганти, що вижили, почали розглядати розвиток інновацій як частину корпоративної політики. На цей раз основна форма інновацій – нова продукція, що відповідає новим запитам споживачів. У цю епоху знаковими можна вважати такі інновації, як iPod Apple та швабри Swilfer компанії Procter & Gamble.

Як донести до розуміння покупця, що йому потрібно придбати мобільний телефон виробництва саме нашої компанії? Потрібно, щоб він чимось виділявся з багатьох аналогічних пристроїв. Наприклад, можна поєднати мобільний телефон із фотоапаратом. Чи буде він при цьому краще та якісніше дзвонити та виконувати основні функції? Навряд чи. Зате його куплять із дещо більшою ймовірністю.

Вперше мобільні телефони з вбудованою фотокамерою виставила на ринок японська компанія J-Phone в 2000 р. Вже в 2003 р. кожен шостий (!) Проданий у світі мобільний телефон був оснащений вбудованим фотоапаратом. У 2006 році ця цифра збільшилася вдвічі.

Коли подібні пристрої тільки з'явилися, якість фото залишало бажати кращого. На отриманому кадрі можна було розрізнити основні мотиви зображення, без претензії на фотографічну точність. Сучасні камерафони дозволяють робити знімки непоганої якості, порівнянної зі зробленими цифровими апаратами початкового рівня. Деякі моделі сьогодні вже можуть похвалитися цілком пристойними оптикою і дозволом.

Саме конкурентна боротьба змушує виробників винаходити все більш витончені способи спотворити уявлення покупця про його потреби таким чином, щоб побачивши новий товар, він занурювався в нірвану і відчував, що нарешті знайшов саме те, що йому в даний момент потрібно. З урахуванням високого ступеня розбірливості сучасного покупця «ідеальним» товаром може лише нова пропозиція, зокрема засноване на застосуванні результатів НДДКР під час виробництва цього товару. Очевидно, що перед тим як випустити на ринок мобільний телефон із вбудованою фотокамерою, компанія J-Phone провела значну кількість досліджень та технічних випробувань своєї нової продукції.

Забавно, що досить тривалий час вкладення нового високотехнологічного бізнесу розцінювалися фахівцями як «необгрунтовані інвестиції». Як писав у 1938 р. Глісон Арчер (Gleason Archer), «п'ятнадцять років – це середній період апробації, під час якого винахідник, менеджер та інвестор, які бачать світле майбутнє винаходи, можуть втратити штани. Загальна потреба навіть щодо великого винаходу зазвичай розвивається повільніше. Ось чому розважливі капіталісти тримаються подалі від експлуатації нових технологій». Навіть сьогодні частина компаній, що виводять нові технології на ринок, дотримуються принципу «все чи нічого» – і нічого проміжного. В наявності нездатність застосовувати принципи управління процесами комерціалізації. Компанії «по-старому» вкладають гроші і дивляться з боку: чи вдасться захопити ринок, чи пощастить із випадковими факторами? У деяких виходить, більшість – тепер уже немає. Новий ритм сучасної економіки потребує більш ретельного управління процесами виведення ринку нових товарів.

Як прокласти шлях від ідеї про новий товар до кінцевого покупця? Шлях цей непростий і досить тривалий. Щодня винаходять сотні нових пристроїв, реєструються тисячі патентів по всьому світу. Захищаються сотні докторських дисертацій – і все «на благо людини». Обсяг людського знання щодня примножується. Вочевидь, що громадський інститут науки побудовано за принципом відкладеного економічного ефекту. Сьогодні ми інвестуємо величезні кошти у дослідження та розробки, і, можливо, через кілька десятиліть людство відчує позитивний ефект від сьогоднішніх зусиль та витрат. Проте будь-який підприємець зацікавлений у отриманні прибутку вже сьогодні, тому в його інтересах здійснити перехід від результату наукових досліджень та розробок безпосередньо до ринку, тобто до отримання прибутку.

1.3. Перехід від ідеї до ринку

Спочатку визначимо понятійно-термінологічний апарат. Отже, ідея. Що зазвичай мають на увазі під цим терміном? Визначень у нього багато, наприклад:

Тлумачний словник живої мови Володимира Даля:

ІДЕЯ, ж., Лат. Поняття про речі; розуміння, уявлення, уяву предмета; розумове зображення. II Думка, вигадка, винахід, вигадка; II Намір, задум.

Тлумачний словник російської Д.Н. Ушакова:

ІДЕЯ, І, ж. [грец. idea]. Думка, поняття про яке-н. предмет, осяганий розумом образ.

Велика Радянська Енциклопедія:

ІДЕЯ(грец. idea) – форма осягнення думки явищ об'єктивної реальності, що включає у собі свідомість мети і проекції подальшого пізнання і практичного перетворення світу.

У нашому випадку під терміном «ідея» домовимося розуміти певну сукупність розумових висновків, яка може бути матеріалізована в образі якогось об'єкта чи технології. Такі технічні ідеї, як правило, є результатом багаторічної та копіткої науково-дослідної праці. Навіть ті, хто називають себе винахідниками, у переважній більшості випадків генерують нові знання не в результаті осяяння, а за підсумками досить тривалих роздумів про суть проблеми, що вирішується.

Отже, ідея – це результат розумової праці. Однак варто відзначити, що більшість технічно-орієнтованих винахідників не просуваються далі за стадію концепції. Концепція, реалізована у вигляді готового пристрою або у вигляді технологічної документації, є наступним переділом знання, це вже не ідея в чистому вигляді. Для такого просування потрібні дещо інші здібності, крім уміння генерувати технічні ідеї та рішення.

Сучасна світова економіка демонструє небувалий темп. Нові корпорації виникають так само швидко, як колись створювалися малі підприємства. Ритм економічних відносин змушує всіх учасників підлаштовуватись під них. Підбудова ця виявляється у необхідності постійно генерувати якісь управлінські рішення та використовувати у своєму бізнесі дедалі більше новинок, постійно пропонуючи ринку нові продукти та послуги. Багато в чому нова ідея – результат осяяння автора. Осяяння в головах відбуваються часто, проте успіх реалізації ідей у ​​переважній більшості випадків визначається вдалим збігом обставин. Показовий приклад із патентами. Вони реєструються, передаються авторам та стають своєрідними «трофеями» винахідника – прикрашають «стіну пошани» автора, будучи свідченнями його технічних досягнень. Багато і невиправдано дорогих технічних рішень, що увійшли до нових або модернізованих товарів, які не досягають запланованого успіху на ринку.

Деякі технології не досягають успіху, оскільки їх намагаються застосувати в продуктах, попит на які відсутні в даний момент і ніколи, швидше за все, вже не з'явиться, незважаючи на очікування такого попиту з боку компанії, що просуває товар. Іншими словами, автори технології та продукту помилилися у прогнозуванні потенційного попиту на нього. Інші технології продовжують знаходитися у пошуку товару, в якому вони можуть бути застосовані, іноді протягом десятиліть залишаючись незатребуваними. Після цього вони переходять у розряд тих технологій, які не досягли успіху, тому що їхні заявлені характеристики вже не відповідають сучасним потребам або тому, що вони вже не залучають достатнього інтересу або потребують надто багато ресурсів для повторної демонстрації можливостей.

У результаті самостійний вихід ринку для деяких технологій має низку непереборних перешкод. Як миттєве диво деякі технології з'являються на мить, і більше про них ніколи не чути. Їхня проблема у позиціонуванні та доведенні інформації до потенційного покупця. Вони змогли знайти адекватний шлях проникнення ринку, вони вийшло вписатися у стійкий процес комерціалізації, заснований на суто конкурентних перевагах.

Щоб зрозуміти, у чому полягали помилки таких технологій, необхідно знати, де в процесах комерціалізації криються найбільші ризики та яка їхня природа. Проаналізувавши десятки прикладів, можна узагальнити типові етапи, у яких найімовірніше виникнення ситуацій, коли справи починають йти зовсім негаразд, як це спочатку планувалося:

Вибудовування адекватного взаємозв'язку суті пропонованої технології з існуючою ринковою можливістю.

Передача технології тим, у чиїй компетенції допустити чи не допустити її поширення.

Розробка технології до стадії, достатньої усвідомлення її істинного потенціалу, включаючи розуміння, чи буде її собівартість ефективна з погляду досягнення запланованих результатів.

Мобілізація адекватних ресурсів демонстрації технології.

Успішна демонстрація технології у тому контексті, у якому використовуватиметься.

Мобілізація ринкових інструментів, необхідні досягнення ринкового успіху та отримання прибутку від реалізації технології.

Просування готового продукту серед аудиторії, яка зазвичай налаштована скептично.

Вибір відповідної бізнес-моделі для здійснення бізнесу у відповідній галузі економіки.

Побудова сталого інноваційного бізнесу для того, щоб отримувати стійкий прибуток від реалізації технології.

На рис. 1.1 показано п'ять основних етапів, що характеризують реалізацію процесу комерціалізації.

Як видно з малюнка, на шляху нової технології від її первинної генерації до успіху на ринку є п'ять етапів, або стадій. Вочевидь, кожна стадія по-своєму важлива. Варто виділити з ланцюжка будь-яку ланку - і вона зруйнується. За аналогією з цим ланцюжком розглянемо послідовність збільшення вартості у процесах комерціалізації (рис. 1.2).

Мал. 1.1. Основні етапи комерціалізації та взаємозв'язок між ними

Мал. 1.2. Ланцюжок комерціалізації

Обидві ілюстрації концептуально схожі. Очевидно, що генерація ідеї завжди стоїть на першому місці. У будь-якому проекті комерціалізації роль автора є незаперечною. Без автора неможливий сам результат НДДКР. Однак треба усвідомлювати те, що ідея сама по собі вартості не має. Відповідно до канонів маркетингу, покупець готовий платити лише задоволення своєї потреби. Як знайти спосіб перетворити ідею задоволення потреби? У цьому полягає суть комерціалізації.

Повертаючись до ланцюжка приросту вартості знання (рис. 1.2), слід зазначити, що це концепція справедлива розуміння як процесів комерціалізації результатів НДДКР і технологій, а й процесів залучення у діяльність комерційних підприємств будь-яких управлінських і організаційних рішень. Для управлінських рішень основні етапи комерціалізації залишаються чинними: хтось генерує рішення, потім воно отримує підтвердження працездатності (лабораторна стадія), потім набуває форми керівництва до дій (інструкція – свого роду дослідний зразок, прообраз майбутнього товару), потім це рішення впроваджується у конкретних підрозділах де досліджується його ефективність у реальних умовах (аналіз малої серії). Якщо йдеться про прості управлінські рішення, що тиражуються, то актуальна також остання стадія: обране і випробуване рішення «пускається в серію», тобто впроваджується у всіх підрозділах компанії. Для складних управлінських технологій впровадження обмежується одним чи декількома підрозділами чи філіями.

Для розуміння того, яким чином слід керувати процесами комерціалізації, слід докладно розібрати, які, власне, завдання вирішуються на кожній стадії, з яких складається комерціалізація, який логічний зв'язок між цими завданнями та які ролі основних учасників цього процесу.

Стадія генерації ідеї

На цій стадії відбувається ініціація проекту комерціалізації. Автор нового технічного чи управлінського рішення пропонує щось потенційно затребуване на ринку. Це «щось» може бути як виріб чи процес з новими технічними характеристиками, так і деяку організаційну чи правову модернізацію існуючого бізнесу.

В даному курсі ми робимо акцент на проектах комерціалізації результатів НДДКР та технологій, тобто насамперед на тих інноваційних технологіях, які засновані на нових технічних рішеннях. Дуже важливо на першій стадії процесу комерціалізації зробити вибір, куди рухатися в дослідженнях. Варіантів не так багато, а точніше, лише два.

Можна продовжити наукові дослідження та шукати шляхи подальшого розвитку технічного рішення та його оптимізації з отриманням більш високих науково-технічних результатів. Це, як ми вже домовилися раніше, наукова діяльність, яка не має до інноваційного жодного прямого відношення.

Другий варіант - все-таки ініціювати процеси комерціалізації, тобто залучення нового знання до комерційного обороту. Для цього необхідно встановити зворотний зв'язок із ринком. Чим раніше в проекті з'явиться цей зв'язок (який може бути реалізований по-різному), тим ефективнішим буде сам проект. На ринок може бути виведено лише те, що очікується ринком, що відповідає настроям потенційних покупців. Існує безліч прикладів, коли справді проривні винаходи просто випереджали свій час. У грудні 1845 р. торговець із Единбурга (Шотландія) Роберт Вільям Томсон отримав патент на пневматичну шину. А по-справжньому потрібними пневматичні шини стали лише до кінця XIX ст. з появою перших автомобілів. Сьогодні це багатомільярдна промисловість.

Кладезем подібних прикладів є історія Леонардо да Вінчі. Згідно з матеріалами історичних архівів, Майстер зробив запис (описав деякий пристрій) у своєму щоденнику між 1483 і 1486 р. Через кілька століть подібний пристрій отримав назву «парашут» (від грец. para – проти і франц. chute – падіння). Перші спуски з парашутом зробили французи – інженер Веранціо (з даху високої вежі 1617 р.) та повітроплавець Гарнеран (з повітряної кулі 1797 р.). Цікаво, що цю ідею Леонардо довів до логічного кінця лише російський винахідник Котельников, який у 1911 р. створив перший ранцевий рятувальний парашут, що кріпився до спини пілота. У ХУв. людство не потребувало «пристрою проти падіння». Сьогодні парашути не лише засіб порятунку, а й ціла індустрія розваг.

Як забезпечити зв'язок із ринком? Як мінімум, команді проекту потрібно орієнтуватися на ринкові механізми вибору оптимальних управлінських рішень. Хто має визначати подальший напрямок удосконалення технічного пристрою? Чи тільки автор, розробник? Безперечно, ні. Вже на стадії генерації ідеї варто залучати до проекту фахівців-маркетологів або хоча б людей, які мають досвід підприємництва.

Конкуренція починає проявлятися вже на цій ініціативній стадії процесу комерціалізації. Вже зараз потрібно чітко розуміти, що йдеться не про успіхи в науковій сфері, якими можна пишатися, розповідаючи в подробицях про шлях, яким варто йти, щоб отримати аналогічні результати. Якщо метою є справді комерціалізація та отримання прибутку, то результати НДДКР – це потенційна конкурентна перевага у боротьбі за залучення нових покупців чи утримання старих. Це саме те, що дозволить бізнесу перемогти конкурентів та освоїти нові ринки. Витік інформації може коштувати не просто великих грошей – він може поховати бізнес, який ще не встиг народитися.

Конкурентна боротьба над ринком інноваційних продуктів і технологій починається, зазвичай, саме у стадії генерації ідеї. Конкуренція ідей і концепцій у разі така ж жорстока, як і конкуренція товарів та послуг, іноді навіть жорсткіше.

Високий рівень конкуренції на стадії генерації ідей добре демонструє відомий експеримент, проведений компанією Danish Product. У 1972 р. керівництво компанії вирішило провести масштабний проект для пошуку нових ідей та нових партнерів. Уповноваженим виконавцем проекту став Науково-дослідний інститут Danish Technological Institute. Фахівцями цього інституту було розроблено вимоги компанії до нових пропозицій. З 1977 р. було проведено докладний аудит вищих навчальних закладівДанії. Результати цього тривалого (аж до 1990 р.) ретельного дослідження були приголомшливі. З 5 тисяч розглянутих наукових результатів лише 350 (7 відсотків!) виявилися справді оригінальними та не мали жодних ознак порушення авторських прав. Всі інші 93% технологій були тією чи іншою мірою запозичені один у одного. З відібраних 350 проектів лише 94 пройшли на наступний рівень відбору як ті, що задовольнили головну вимогу компанії – патентоспроможності. З них 30 пропозицій було доведено до виробництва та 15 випускалося серійно понад 5 років.

Даний проект з пошуку пропозицій згодом повторювався в інших країнах, і скрізь співвідношення розглянутих та успішних пропозицій було приблизно однаковим.

Той факт, що більшість винаходів не комерціалізується, потрібно сприймати як належне, не прив'язуючи його до особливостей або недоліків конкретної технології. Очевидно, що має місце своєрідне знецінення на ринку технологій. Вони дешевшають, оскільки надто багато схожих технологій генеруються одночасно, закликаючи потенційних покупців звернути на них увагу. Зрештою, долю нових технологій визначають саме ці покупці – інвестори, які вирішують зробити ставку на дану пропозицію та побудувати на її основі бізнес.

Надзвичайно показовим у цьому плані є приклад Честера Карлсона (Chester Carlson), який у 1937 р. усіма силами намагався привернути увагу до свого винаходу. Він створив технологію електрофотографії (або ксерокопіювання, що зрозуміліше обивателю). Після того як у 1937 р. Ч. Карлсон отримав свій патент, він звертався більш ніж у два десятки просунутих на ті часи компаній, такі як IBM, RCA, Kodak. Його пристрій дозволяв отримувати чіткі чорно-білі копії будь-яких документів та зображень. Однак жодна з компаній не стала всерйоз розглядати його пропозицію і не виділила ні цента на освоєння виробництва подібної техніки, не визнавши винахід Ч. Карлсона корисним і проданим. Лише через сім років, у 1944 р., погодилася виділити необхідні кошти компанія Battle Development Corporation, оскільки один із її провідних фахівців-фізиків серйозно зацікавився технологією Карлсона.

Протилежний приклад стався з Ariad Pharmaceuticals Inc. – біотехнологічною компанією, заснованою 1991 р. Харві Бергером (Harvey Berger), колишнім керівником науково-дослідного підрозділу компанії Centocor. Місія Ariad Pharmaceuticals Inc. полягала в тому, щоб розробляти нові різновиди лікарських засобів, що базуються на ефекті трансдукції (ефект перенесення генетичної інформації всередині клітини). Переважна більшість зацікавлених сторін міркувала про те, наскільки важливим буде цей ефект, яку особливу роль його відкриття зможе зіграти у лікуванні складних захворювань, але сам ефект був недостатньо добре вивчений. Однак завдяки своєчасній комерціалізації за участю добрих фахівців у цій предметній галузі компанія Ariad Pharmaceuticals Inc. спромоглася вчасно зорієнтуватися в ринковій кон'юнктурі та отримати інвестиції у розмірі 46 млн дол, на стадії становлення бізнесу – задовго до того, як сам ефект трансдукції був докладно досліджений та продемонстрований.

Враховуючи сучасну популярність ксерографії, складно ідентифікувати причини того, чому Ч. Карлсону було так складно знайти інвесторів для свого проекту, хоча він демонстрував працездатний зразок пристрою, тоді як Харві Бергер заснував компанію, коли сам ефект трансдукції ще не був досліджений. Більше того, свого часу технологія ксерокопіювання була абсолютно унікальна - аналогів не існувало в принципі, проте було дуже багато альтернативних поглядів і концепцій, пов'язаних з вирішенням задачі перенесення генної інформації всередині клітини, проте Харві Бергер заснував свою компанію і зміг отримати багатомільйонні інвестиції.

Порівняння цих двох прикладів завжди буде суб'єктивним. Одне з пояснень парадоксальності того, що трапилося, можна знайти у відомому виразі «винайдено не нами» або «not invented here».

«Винайдено не нами» – таке пояснення є явищем в галузі суспільної психології. Своєрідний синдром: за інших рівних умов чужа пропозиція завжди здається гіршою, ніж власна. Цей синдром притаманний як технічним фахівцям, які готові нескінченно працювати над власною технологією, йдучи все далі від вирішення, замість того, щоб звернути увагу на те, що проблема давно вирішена іншими способами, так і управлінцям, які не помічають пропозиції партнерів та колег, оскільки ініціатива у разі виходить немає від них.

Буває й так: хтось із осіб, які ухвалюють рішення про фінансування проектів комерціалізації, дотримується думки, що найголовніше – це технічні та функціональні характеристики майбутнього товару, тоді як інші особи з такими ж повноваженнями вважають, що необхідно насамперед орієнтуватися на ринкову ситуацію та найголовніше – вчасно запропонувати ринку саме те, що на ньому зараз найбільш затребуване. Ще одна причина такого сильного впливу суб'єктивного людського чинника – так зване «стадне почуття», яке активно експлуатується професійними біржовими гравцями. Людина за своєю природою звикла орієнтуватися на думку оточуючих. Усі почали продавати – і я буду, всі купують – і я купую. Ця «стадність» дозволяє грамотним маклерам заробляти на біржі мільярди. При розгляді нових технологій працює той самий психологічний фактор: якщо людині здалося, що громадська думка свідчить про те, що цей напрямок техніки безперспективний, він, швидше за все, навіть не вникатиме в суть пропозиції. Однак не виключено, що йому попалися лише десяток думок журналістів, які не є фахівцями в галузі, що розглядається, а професіонали знають, що за цією технологією майбутнє. Громадська думка – фактор важливий, але, на жаль, надзвичайно нестійкий та непередбачуваний. Можна згадати, скільки було розмов та громадських обговорень на тему, яку шкоду здоров'ю людини завдають мобільні телефони. Однак у світі продано вже кілька мільярдів трубок. Підприємці, які свого часу зробили ставку на мобільні технології, стали мільярдерами.

Стадія вирощування

Розпізнавання перспективної ідеї та знаходження її прихильників та партнерів – це лише старт. Залучення ресурсів та нових учасників дозволяє процесу комерціалізації перейти на наступну стадію. Ідея (чи нова концепція) потребує недвозначного підтвердження здійсненності. Необхідно наочно та переконливо продемонструвати, що ідея життєздатна і може бути покладена в основу майбутнього сталого бізнесу. Фактично це стадія створення лабораторного зразка, коли ідея набуває вигляду технології.

На цій стадії розвитку проекту визначається комерціалізуемість технології, тобто потенційна можливість побудови бізнесу на її основі. Якщо учасниками проекту буде показано здійсненність технології, аргументовано продемонстровано переваги цієї технології перед альтернативними, то буде отримано підтвердження комерціалізації проекту.

Незважаючи на те, що на попередньому етапі було знайдено прихильників ідеї (концепції) або навіть отримано певне фінансування, залучення нових партнерів вимагає все більш і більш вправної аргументації. Однією з причин проблем, що виникають при оцінці комерціалізованості технологій, є той факт, що технології, що просуваються, і наукові теорії, що лежать в їх основі, часто не до кінця вивчені і немає єдиної наукової думки, яка б однозначно підтримувала дані підходи.

Розглянемо приклад, що ілюструє цей факт. Електрорегулювання плинності рідин було відкрито та запатентовано Віллісом Вінслоу (Willis Winslow) наприкінці 40-х років. XX століття, а перші згадки про можливість такого ефекту траплялися за 100 років до цього. Ефект зміни гідравлічних характеристик рідин полягає в тому, що якщо змішати діелектричну рідину (наприклад, масло) з подрібненим провідником (металевою крихтою), то дана суміш стає гелем при пропусканні електричного струму і поводиться як рідина за його відсутності. Причому зміна характеристик цих сумішей, що сьогодні називають терміном «розумна рідина», відбувається практично миттєво (час переходу варіюється від однієї тисячної до однієї десятитисячної частки секунди). Більш того, чим більше прикладена до суміші електрична напруга, тим меншою вона стає.

Багато застосувань цього ефекту напрошувалося само собою з самого початку. Це гідравлічні амортизатори, гідроприводи та механізми, лещата, муфти, клапани, а також, наприклад, рибальські вудки, переносні антени, які залишаються гнучкими під час транспортування і можуть практично миттєво знайти необхідну в експлуатації жорсткість і т. д. Жодне з цих потенційних додатків технології не було успішно продемонстровано аж до 1990-х рр., коли, нарешті, була розвинена теоретична основа та розроблено математичний апарат для опису процесів регулювання плинності рідин під дією електричного поля.

Сьогодні ця технологія успішно застосовується і в автомобілебудуванні (амортизатори, характеристики яких можна змінювати одним натисканням на кнопку в салоні автомобіля), і в медицині (ортопедичні протези з жорсткістю, що змінюється в зчленуваннях) і т. д. Реальне комерційне використання технології відстало на десятиліття. Причина в тому, що в той час, коли проект мав перейти на стадію вирощування, самі принципи, на яких працює технологія, були не до кінця вивчені. Не було адекватного теоретичного опису суті розробки. Наука, техніка та суспільство виявилися не готовими прийняти цю технологію.

Головне завдання на стадії вирощування технології – виявити та проаналізувати ринкові перспективи технології, визначити критичний час, за який необхідно підготувати працездатний зразок нового ринкового продукту, аби відповідним чином матеріалізувати технологію у вигляді нового товару, нової ринкової пропозиції.

Стадія демонстрації

Успішне проходження стадії вирощування технології та обґрунтування її потенційної комерціалізації логічно ведуть до наступного етапу комерціалізації – демонстрації прообразу ринкової пропозиції. Фактично на цьому етапі необхідно перейти від лабораторного зразка (який демонструє лише технічну здійсненність ідеї) до досвідченого зразка. Досвідчений зразок – це перше наближення до готового продукту, який можна демонструвати потенційним покупцям.

В одному російському інституті протягом багатьох років група вчених займалася вивченням поведінки гетерогенних середовищ, зокрема динамікою потоку, що складається із суміші газу-носія з твердим порошком. В результаті тривалих і копітких досліджень було виявлено, що якщо зуміти забезпечити стабільний потік газу, що несе в собі тонкоабразивний порошок, можна створити пристрій для точного різання твердих матеріалів. Технологія, що отримала назву «гетерогенний різак», дуже близька до широко відомої технології піскоструминної обробки поверхні, проте відрізняється від неї певним науково-технічним наповненням. Вона була продемонстрована на лабораторній установці, розміщеній у великому приміщенні, повному різних контрольно-вимірювальних приладів, де зібрано експериментальний стенд. Демонстрація дозволила переконатися, що цей спосіб різання матеріалів у принципі здійснимо. Однак усі потенційно зацікавлені особи, бачачи експериментальний стенд, який неможливо було собі уявити у відриві від приміщення, навіть не бажали розмовляти про якісь інвестиції чи партнерство, оскільки ринкової пропозиції поки що не було. Потрібний так званий дослідний зразок.

Такий зразок має повною мірою відповідати на більшість питань майбутніх покупців. Щодо «гетерогенного різака» можна було сказати, що він повинен являти собою якийсь закінчений пристрій в окремому корпусі, що має якийсь інтерфейс користувача, виведений на передню панель, що не має прив'язки ні до яких зовнішніх приладів або магістралей, за винятком електроживлення і, можливо , центральної магістралі зі стисненим повітрям, якщо цей пристрій представляється у форматі промислового пневматичного інструменту. У такому вигляді його можна було б демонструвати вже не лише колегам-науковцям, а й майбутнім покупцям – приватним майстрам чи майстрам та технологам промислових підприємств.

Коли покупець бачить прообраз майбутнього товару, він може оцінити цю пропозицію з погляду своїх потреб і переваг. Одна справа – повірити, що якусь установку можна «згорнути» в портативний агрегат, і інша справа – побачити готову установку, оцінити її габарити, вагу, зручність транспортування та використання.

Демонстрація дослідних зразків дозволяє також встановити зворотний зв'язок із покупцями, що важливо. Пристрій може виявитися недостатньо мобільним або недостатньо продуктивним або занадто шумним для певних умов експлуатації. Подібна інформація може бути отримана лише від майбутніх користувачів товару чи послуги.

Демонстрація нових товарів обов'язково має бути орієнтована на поточний стан супутніх технологій та людські очікування. Дуже показовими є наступні приклади. Відеофон – телефон, сумісний із відеокамерою та монітором. Зараз системою відеоконференц-зв'язку вже нікого не здивуєш, але багато хто не знає, що концепція відеофону була запропонована компанією AT&T ще в середині 60-х років. минулого століття. Досвідчені зразки являли собою досить громіздкий пристрій, який дозволяв, крім надання звичайного телефонного з'єднання, передавати нерухоме чорно-біле зображення співрозмовника. Більше було неможливо через недостатню пропускну здатність тодішніх телефонних ліній. З появою систем кольорового зображення цей бар'єр лише збільшився. Навіть коли у світі з'явилися системи стиснення зображень, відеофони, як і раніше, передавали лише нерухоме зображення, у кращому випадку дозволяючи передавати відео зі швидкістю 10 кадрів на секунду, що недостатньо для повноцінного відеоспілкування. Компактні, світлосильні та надійні відеокамери та відповідні монітори з'явилися на світ набагато пізніше, наприкінці 80-х років. Досвідчений зразок відеофону випередив свого часу років на 20.

Ще однією перешкодою, яка й досі обмежує широке поширення відеофонів у побуті, залишається суто психологічний аспект. Більшість потенційних користувачів хочуть бачити співрозмовника, але не бажають, щоб їх бачили самих. Тому відеозв'язок залишається долею професійних відеоконференцій, де зображення є додатковим каналом передачі інформації, а не просто додатковою функцією телефону.

Другий приклад. Початок 1970-х. Правін Чудхарі (Praveen Chaudhari), віце-президент з науки компанії IBM, винайшов технологію високошвидкісного потокового зберігання даних з використанням твердотільного лазера. Магнітооптичні диски, що перезаписуються, що використовують ефекти феромагнетизму, завоювали визнання набагато пізніше, на початку 1990-х років. У 1970-ті роки. ця технологія була не така затребувана: твердотільні лазери були ще занадто дорогі, не було потреби в зберіганні та оперативному доступі до великих масивів інформації, а для зберігання архівів широко використовували відпрацьовану і доступну технологію стрічкових магнітних накопичувачів.

Вирішувана та успішно вирішена винахідниками магнітооптики проблема підвищення відношення сигнал/шум випередила появу доступних твердотільних лазерів. Та й потреба ринку в компактних перезаписуваних та ємних носіях інформації виникла тільки з появою на ринку персональних комп'ютерів, причому кумедно, що саме компанія IBM вважала розробку персональних комп'ютерів безперспективним напрямком.

Компроміс між двома полюсами – принципово новим функціоналом технології та поточними ринковими очікуваннями – знаходиться серед величезної кількості рішень, кожне з яких має свої витрати та ризики. У деяких випадках варто поринути в додаткові дослідження, які дозволять просунутися в розробці технології дещо далі, ніж спочатку було заплановано, в інших – варто терміново шукати компроміс на рівні ринкової пропозиції, можливо, спрощуючи пропозицію на шкоду функціоналу, оскільки на даний момент ринок просто не готовий до чогось більшого.

Стадія просування

Дуже мало винаходів, ідей та технологій, незалежно від того, наскільки добре і глибоко вони опрацьовані та продемонстровані, автоматично приймаються ринком та отримують на ньому своє «заслужене» місце. Все не так просто.

Аналізуючи історії невдалих проектів комерціалізації, відразу кілька дослідників отримали приблизно схожі дані. Щодо приблизно 75 % цих проектів стає зрозуміло, що вони безуспішні, лише після створення дослідних зразків та спроби продажу малих серій товарів. Близько 40 % проектів, що залишилися, сягають найдорожчої стадії – стадії просування нових товарів на ринок, і невдача осягає їх на цьому, найзатратнішому з фінансової точки зору етапі.

Причина невдач цих проектів лежить у сфері ринкових відносин. Приблизно чверть усіх нових товарів та послуг зникають із ринку у зв'язку з появою непередбачуваних ринкових чинників. Помилилися в прогнозі продажів, не врахували переваги споживачів, з'явилися дешевші товари-замінники, були представлені більш просунуті технічні рішення тощо. Усе це передбачити практично неможливо. Виведення будь-якого нового товару ринку – це високоризиковий проект, захід із високим рівнем ринкової невизначеності.

Хоч би як глибоко менеджери та маркетологи аналізували ринкову кон'юнктуру під час розробки продукту, передбачити реакцію споживачів на появу новинки практично неможливо. Технологічним новинкам властива проблема всіх нових споживчих концепцій – вони змушені створювати новий ринок, що раніше не існував.

Досить згадати приклад із застібкою-«блискавкою». Люди чудово обходилися і без «блискавок»: традиційні гудзики справлялися зі своїми завданнями вже не одне століття. Тим, хто просував ринку «блискавки», знадобилося понад 20 (!) років, щоб сформувати громадське визнання нового типу застібки. Причому «блискавки» вийшли-таки на ринок не завдяки реальній потребі в таких застібках на тлі дискредитації звичайних гудзиків, а лише на хвилі індустрії моди і деяких нових суспільних уявлень про сучасний одяг.

Можна виділити два основних напрямки просування новинок ринку. По-перше, слід наголошувати на переконанні суспільства прийняти новинку. Необхідно працювати із громадськими інститутами, професійними спільнотами, ЗМІ. Нові пропозиції мають стати модними та популярними. Створення спеціальних безкоштовних центрів, де можна протестувати новинку, безкоштовне розповсюдження новинок серед професійних користувачів з метою отримати відгуки та рекомендації, створення навчальних підрозділів, які проводитимуть навчання нових користувачів – лише кілька очевидних шляхів завоювання суспільного визнання.

По-друге, слід враховувати інфраструктуру споживання вашої нової товарної пропозиції з урахуванням технічного розвитку регіону, культури споживання такого типу товарів. Немає сенсу просувати нові види газових обігрівачів у негазифікованому селищі. Повинні бути не лише самі індивідууми-споживачі готові до споживання, а й загальний рівень технічної та споживчої культури має бути досить високий.

Інфраструктура, що існує, певною мірою захищає застарілі технології. Згадаймо, як «туго» йшло спочатку поширення домашніх DVD-програвачів у Росії. Всі прилавки були завалені оригінальними та контрафактними відеокасетами, а DVD-диски, по-перше, досить дорого коштували і, по-друге, знайти оригінальні диски, тим більше з перекладом російською мовою, було цілою проблемою. Коли інфраструктура розповсюдження відеоносіїв переключилася, без допомоги «піратів», з відеокасет на DVD-диски, ринок DVD-програвачів буквально підбадьорився. Цікаво, що різні країни йшли дещо різними шляхами. Радянські громадяни, а згодом і росіяни практично не застали так звані «відеокомпакт-диски». У нас з'явилися касетні відеомагнітофони, а після них одразу ж завоювали ринок DVD-програвачі. У ряді країн практично не було епохи відеокасет (наприклад, у деяких країнах Південно-Східної Азії). Там відеоіндустрія прийшла одразу з відеокомпакт-дисками, минаючи епоху магнітного відеозапису. А на зміну компакт-дискам прийшла епоха DVD-дисків.

Щоб внести корективи до усталених споживчих переваг, часто потрібні величезні зусилля. Насамперед ці зусилля мають бути аргументовані потенціалом майбутніх продажів нової техніки. Необхідно обґрунтувати обсяги майбутнього ринку, щоб з'явилася можливість залучення додаткових ресурсів для перелому ситуації на традиційному ринку. Обґрунтування майбутніх продажів будується на виявленні ринкової потреби та споживчих очікуваннях. Проблема в тому, що саме собою очікування та потреба можуть існувати лише за наявності відповідної інфраструктури. Розірвати це замкнене коло і вирішити проблему «яйця та курки» найчастіше вдається, лише залучаючи ресурси, які перевищують усі попередні витрати на розробку самої технології.

Стадія стабільності

Мета будь-якої комерціалізації – згенерувати стійкі грошові потоки на основі застосування знань та результатів досліджень. Потрібно бути впевненими в тому, що побудований на нових знаннях бізнес, по-перше, проіснує досить довго; по-друге, займатиме значну чи відчутну частку ринку; по-третє, дасть початок новому бізнесу у віддаленій перспективі.

В умовах сучасного суспільства споживання акцент у новому бізнесі варто робити на побудову системи регулярного споживання нового товару або нової послуги. Надзвичайно показовим є приклад з побутовими струменевими принтерами. Не секрет, що кольоровий струменевий принтер, що має досить хороші споживчі характеристики, здатний надрукувати зображення з практично фотографічною якістю, коштує не так вже й дорого. Можна навіть сказати, дешево порівняно із вартістю нового комплекту змінних картриджів для нього. Чи це картриджі коштують дорого порівняно із вартістю самого агрегату? Але це не так уже й важливо. Виробник може навіть подарувати вам принтер за умови, що ви згодом купуватимете до нього запасні картриджі. Таким чином, виробник робить основний оборот продажу не самого принтера, а комплектуючих і експлуатаційних (витратних) матеріалів.

Сучасний кінотеатр надає своїм відвідувачам послугу з перегляду нових кінофільмів, водночас продаючи клієнтам попкорн та напої. Виручка всіх сучасних кінотеатрів від продажу їжі та напоїв перевищує виторг від продажу квитків. Це нормально. Це стійкий, добре продуманий бізнес.

1.4. Створення додаткової вартості. Приріст вартості інновації у процесі комерціалізації

У попередньому параграфі було розглянуто послідовність етапів комерціалізації певного результату НДДКР від появи ідеї про новий товар до побудови сталого бізнесу. Очевидно, що в міру просування перерахованими етапами зростають вкладення капіталу в проект, зростає кількість залучених до нього людей, знижуються ризики. Всі ці фактори свідчать про те, що привабливість проекту з наближенням до фіналу посилюється, а значить, він, умовно кажучи, стає дорожчим. Яка ж природа приросту вартості проекту, що зрештою дорожчає?

Таке унікальне знання формується кожної стадії комерціалізації. При переході від ідеї до лабораторного зразка знання одержує додаткову вартість. Знання про те, як працює лабораторна установка, як продемонструвати здійсненність нової технології – все це коштує певних грошей. У цей переход знання від індивідуального (ідея завжди зароджується в голові однієї людини) переходить у розряд колективного. Як правило, лабораторні установки створюються вже групою спеціалістів. Звичайно, винахідники-одиначки в наші дні ще зустрічаються, але вони становлять мізер у порівнянні з колективами дослідницьких центрів, що генерують нове знання у режимі конвеєра.

Перехід із стадії вирощування до стадії демонстрації, тобто спорудження дослідного зразка, також привносить до проекту додаткову вартість. Досвідчений зразок вже може бути продемонстрований майбутнім користувачам, до нього оперативно вносяться зміни щодо результатів роботи з користувачами. Вся ця інформація у вигляді звітів (формалізованого знання) та досвіду персоналу (неформалізованого знання) робить проект ще дорожчим. Проекти, продані на даному етапі, оцінюються вже в рази та десятки разів дорожче, ніж на стадії ідеї чи лабораторного зразка.

Стадія просування характеризується першими продажами. Тут знання з категорії технічних отримують збільшення у вигляді знань комерційних. Команда проекту вже не тільки знає, що вона продає, а й як продавати, кому і за якою ціною. Це знання суттєве. Без нього неможливий перехід до серійного виробництва та сталого бізнесу. Досвід продажу малої серії продукції може зберегти команду проекту від серйозних помилок при переході до обґрунтування серійного виробництва. Знання з колективного чи групового перетворюється на категорію організаційного. Організація, що має досвід продажів продукції, вже сама по собі набуває вартості.

Після того, як продано перші пробні партії продукції, команда готує обґрунтування серійного виробництва з метою переходу до сталого бізнесу. Коли таке обґрунтування підготовлено, компанія (або проект) знову додає ціни. Зрозуміло, що знання про те, як побудувати стабільний сучасний бізнес, коштує дуже дорого, приблизно на два порядки дорожче, ніж коштував би бізнес на стадії досвідченого зразка.

Модель 1:10:100

Отже, просування проекту комерціалізації тягне у себе приріст вартості знання. Паралельно з цим зростає і залучення ресурсів у проект. Традиційно виділяють три характерні віхи, коли необхідно залучити до проекту значні ресурси. Це переходи зі стадії ідеї до лабораторного зразка, від лабораторного зразка до дослідного зразка та від дослідного зразка через продаж малої серії до обґрунтування серійного випуску.

Якщо взяти за орієнтир, за умовну одиницю обсяг ресурсів, необхідні створення лабораторного зразка з урахуванням технічної ідеї, то вартість початку наступної стадії демонстрації (тобто обсяг відповідних ресурсів, необхідні створення дослідного зразка) буде приблизно 10 разів більше. Це витрати і на облік недоліків технології, і на розробку дизайну, і на компонування рішень, і на відпрацювання ергономіки.

На подальший розвиток проекту – перехід від дослідного зразка та продажу малої серії до обґрунтування серійного виробництва – потрібні інвестиції, які можна оцінити приблизно у 100 умовних одиниць.

Видно характерна пропорція, яка рік у рік повторюється в переважній більшості проектів комерціалізації – 1:10:100. Це співвідношення добре ілюструє фінансові взаємини партнерів у рамках реалізації проекту. Добре простежується частка автора технології, яка у міру просування проекту неухильно падає. Це очевидно, оскільки з розвитком проекту в роботу включається все більше не технічних, а комерційних фахівців. Таким чином, зрозуміло, що об'єктивна частка автора, якщо він не бере участі в проекті ніяк інакше, окрім носія технічної концепції, і не залучає до проекту додаткові ресурси, становить 7 вартості майбутнього стабільного бізнесу. Однак варто пам'ятати про те, що в міру розвитку проекту та бізнесу абсолютні доходи автора та інших учасників зростають і 1/111 стабільного бізнесу, цілком імовірно, коштуватиме набагато більше, ніж сума, за яку автор зміг би продати «голу ідею».

Криві «ентузіазм-час» та «вартість-час»

На рис. 1.3 наведено приклад, що характеризує високий рівень хаотичності настроїв у колективі у процесі реалізації проекту. Ця крива по осі часу проходить послідовно всі стадії – від створення ідеї до створення щодо стабільного бізнесу. Високий рівень занепокоєння колективу відбиває високу нестійкість технологічного бізнесу на стадії становлення. Ця ілюстрація, безумовно, має якісний характер, осі не мають жодних шкал і масштабів.

Мал. 1.3. Крива «ентузіазм – час

Якщо ви виконуєте функцію керівника проекту з комерціалізації результату НДДКР або технології, вам необхідно мати на увазі, що подібні стрибки зацікавленості персоналу негативно позначаються на його працездатності і в кінцевому рахунку можуть вплинути на загальні результати діяльності.

Щоб якось компенсувати невпевненість колективу, можна застосовувати різні методи та способи. Найбільш поширеним є розподіл частини акцій або часток у малій компанії між ключовими співробітниками, тими, від чиїх дій (або бездіяльності) залежить доля всього проекту. Такі фахівці, як правило, складають кістяк колективу малого підприємства та розвивають бізнес разом із моменту його заснування. Однак слід враховувати, що в процесі розвитку проекту вам буде потрібно все більше кваліфікованих співробітників, яких теж доведеться якось мотивувати. Тут можлива ситуація, яка найкраще описується виразом «міна сповільненої дії», коли «старі» співробітники є співвласниками бізнесу і до них у допомогу залучаються нові співробітники, яким частку в майбутніх доходах не обіцяють. Якщо ці співробітники опиняться на одному рівні повноважень, при виникненні у компанії складнощів можливі проблеми з мотивацією («вони, як співвласники, працюють за майбутні доходи і можуть зазнати терпіння, а мені сім'ю годувати треба»).

Слід пам'ятати, що всі люди різні, у всіх свої цінності та своя система пріоритетів, а також межа терпіння. Подивіться уважно на рис. 1.3 – будь-який провал може стати причиною відходу ключового співробітника через втрату зацікавленості в проекті. У міру просування вправо успіх все менше і менше залежатиме від особистого ентузіазму-компанія обростатиме досвідом, регламентами, інструкціями. Залишиться дедалі менше незамінних фахівців – «носіїв унікального знання».

На рис. 1.4 продемонстровано можливі якісні сценарії зміни вартості нової технології та малої компанії, бізнес якої будується на цій технології. Крива 1 відбиває ідеальний варіант. Наприклад, так розвивалася історія розвитку проекту Sony Walkman: ідея, народжена в голові одного співробітника, підняла хвилю ентузіазму в компанії, і цей проект був стрімко перетворений на цілий напрямок прибуткової діяльності корпорації. Зворотній приклад – крива 3. Наприклад, корпорація Sony, яка вклала чимало коштів у розробку та просування міні-компакт-диска, так званого MiniDisk. Така ж доля спіткала спільну розробку корпорацій Sony та Philips – цифрову аудіокасету. Деякі технології встигають засвітитися на ринку (очевидні значні інвестиції.

рекламу, просування), проте дуже скоро про них забувають. Швидше за все, доля піти по кривій 3 чекає на такі сучасні продукти та рішення, як WAP-технологія, яка виявилася фактично незатребуваною з появою в мобільних телефонах «звичайних» інтернет-браузерів з підтримкою більш прогресивної та зручної технології GPRS. Тут важливо розділити «тупикові» технології, які з якихось причин не встигли завоювати заплановані обсяги ринку, і технології, які успішно виконали свою місію і просто поступилися місцем новинкам. До таких можна віднести, наприклад, перфокарти та потім магнітні дискети, відеокасети формату YHS.

Мал. 1.5. Зміна вартості бізнесу

1 – ідеальний проект; 2 – типовий проект; 3 – невдалий проект

Але насправді проекти завжди далекі від крайнощів. Більшість проектів, які розвиваються і досягають зрештою успіху, йдуть по кривій 2. Так, бувають злети та падіння, але головне – прагнути результату. Фактично крива 2 відбиває стохастичний характер ринку інновацій, ця крива цілком адекватно поєднується з рис. 1.4. Можна сказати, в математичному плані ці залежності носять характер «залежних від початкових умов», тобто їх поведінка завжди неоднозначно і може докорінно змінитися під впливом незначного, на перший погляд, фактора.

1.5. Інновації: класичні помилки та їх виправлення

Кожна хвиля інноваційної активності розбивалася об одні й ті самі камені. Основна частина проблем породжується зіткненням двох взаємовиключних бажань – отримувати життєво важливий зараз прибуток від існуючого бізнесу і розвивати нові ідеї, які, ймовірно, визначать майбутнє компанії.

Керівники компаній заявляють, що їм потрібно більше інновацій, а потім запитують: «А хто ще це робить?» Вони кажуть, що шукають нові ідеї, але готові звільнити кожного, хто приходить до них із цими ідеями. Корпорації, за окремими видатними винятками типу Intel і Reuters, ніяк не зрозуміють, що нові підрозділи, створені для розробки інноваційних продуктів, рідко виявляються вигідними для основного бізнесу.

Помилки стратегії: планка занадто висока, рамки занадто вузькі

Кожен керівник мріє про інноваційний хіт. Але в гонитві за сенсацією управлінці часом відкидають ідеї, які на перший погляд здаються занадто скромними, а співробітники, не зайняті у великих проектах, почуваються людьми другого сорту.

Time, журнальний підрозділ компанії Time Warner, ніяк не наважувався запустити нові видання, тому що керівництво надто високо ставило планку: якщо вже вкладати гроші, то у щось на зразок People або Sports Illustrated. До 1992 р., поки кермо влади не прийняв Дон Логан, нові журнали майже не виходили. Після того, як Логан запропонував нову інноваційну стратегію, підрозділ створив (або купив) близько 100 журналів, багаторазово збільшивши свої доходи. Нехай не кожну новинку ринок зустрічав із захопленням, але співробітники Time засвоїли те, що знають щасливі новатори: щоб досягти великих успіхів, не треба боятися ризикувати і зазнавати поразок.

Ще одна часта помилка - замикання на продуктах. Нові ідеї можна почерпнути в різних сферах діяльності – і у виробництві, і в маркетингу. Наприклад, компанія Ocean Spray, яка випускала журавлинний морс, зробила ставку на нову упаковку - купила на півтора року ексклюзивне право продавати морс на ринку США в пакетах Tetra Рак і випередила найбільших американських постачальників соків (включаючи P&G та Coca-Cola).

Дивлячись на всі боки і наслідуючи щасливим конкурентам за принципом «ми теж», компанія починає розпорошувати свою інноваційну енергію на незначні проекти, затіяні лише заради негайного прибутку, що зрештою призводить до високих витрат. Не намагаючись здобувати дрібні, але часті перемоги, компанія втрачає багато привабливих можливостей. Не краще, якщо вона переборщує з несуттєвими проектами – коли нові ідеї є лише скромними варіаціями на тему вже існуючого продукту, це призводить до кількісного, а не якісного зростання, що послаблює бренд і вводить в оману покупців.

Організаційні помилки: занадто жорстке керування

Ще один різновид класичних помилок пов'язаний із системою управління. Компанії намагаються застосовувати до інноваційних проектів ті ж важелі, що і до зрілого бізнесу: планування, бюджет, звіти – і тим самим душать їх. Невизначеність – невід'ємна особливість інноваційної діяльності. "Вискочка" Ocean Spray зуміла перебігти дорогу великим американським виробникам тому, що у них кошти були розподілені на рік вперед і вони не могли зробити жодного кроку убік після затвердження виду упаковки.

Оцінка результатів за давно існуючими показниками – ще одна небезпека для інновацій. Зрілим компаніям не просто потрібні плани – їм потрібно, щоб керівники ні на крок не відступали від цих планів. Співробітникам тут зазвичай платять за точне виконання жорстко окреслених завдань, а вносити зміни, пристосовуючись до обставин, вважається поганим тоном.

Структурні помилки: загального мало, відмінностей багато

Щоб уникнути зіткнення корпоративних культур та конфлікту пріоритетів, потрібно проводити політику мирного співіснування, грамотно вибудовуючи взаємини двох структур. У цьому плані класичну помилку зробила General Motors, коли заснувала Saturn – автономну компанію для недорогих компактних автомобілів. Saturn деякий час не підкорялася правилам GM. Новій команді дали повний простір для творчості в галузі розробки, виробництва, маркетингу, продажу та обслуговування клієнтів у розрахунку, що GM потім візьме на озброєння найкращі ідеї нової компанії. Але натомість Saturn після її успішного старту ввели до складу GM, і багато інноваційних рішень так і залишилися на папері.

Справа в тому, що у експериментальної та основної структур мало спільного. Часто радикальні рішення не вписуються в рамки вже існуючих напрямків або новатори пропонують абсолютно несподіваним чином використати наявні ресурси. Якщо для потенційних новинок потрібні знання чи технології з інших галузей, то шанс, що компанії втратять або занапастить інновації, зростає. Керівники основної організації можуть не вловити суть нової ідеї та злякатися її.

Навіть якщо нове підприємство запускають у рамках існуючого бізнесу, зіткнення корпоративних культур набуває характеру класової боротьби, якщо є два класи корпоративних громадян – ті, хто «валять дурня і насолоджуються життям», і ті, хто «вколюють». Новатори – співробітники спеціально створеного підрозділу – набувають статусу творців майбутнього. Вони вільні від правил, їм не треба думати про прибутки, їм можна бавитися ідеями, що ще не виправдали себе. А від їхніх колег вимагають, щоб вони підкорялися правилам та заробляли компанії гроші.

Кадрові помилки: слабке управління, погана поінформованість

Недооцінка людського фактора та недостатня до нього увага також із розряду типових помилок. Дуже часто топ-менеджери довіряють долю інновацій не найкращим керівникам, а найкращим технічним фахівцям. Тим самим часто не можна згуртувати людей психологічно, що необхідно для перетворення «сирих» ідей у ​​корисні інновації.

Групи, підібрані без урахування фактора сполучуваності людей, відчувають різні складності. Потрібен час, щоб члени команди навчилися довіряти один одному і діяти спільно, а лише в такій атмосфері трапляються великі осяяння.

Якщо розробники хочуть, щоб їхні ідеї було визнано, їм не можна замикатися у собі. Потрібно шукати і гуртувати союзників, які виступали б з їхніх позицій, відстоювали їх на нарадах керівництва, спонсорували інновації на різних стадіях зростання. Щоб ідею добре прийняли, треба підготувати ґрунт для цього, а отже, новаторам треба зрозумілими всіма словами пояснювати, у чому її новизна. Якщо ж йдеться про «підривну» інновацію, то треба пом'якшити загрозу, запевнити ймовірних супротивників, що новинка не скасовує право на існування старих продуктів чи технологій. Буває, що технарі, замість просвітити своїх слухачів, примудряються лише заморочити всім голови. І тоді втрачають підтримку: адже сказати "ні" завжди простіше, ніж сказати "так". Групи, які оточують свою роботу таємницею та репрезентують публіці ідеї вже в готовому вигляді, стикаються з несподіваними запереченнями, і трапляється, що робота над проектом на цьому й закінчується.

Історія знає приклади та вдалих інновацій. Ось чотири шляхи до перемоги.

Стратегічні заходирозширюйте пошуки, збільшуйте масштаб. Компанії можуть розробити інноваційну стратегію, яка забезпечить підтримку на трьох рівнях інноваційної піраміди. На вершині кілька великих проектів, на які компанія робить ставку. Вони задають напрямок майбутнього розвитку та отримують левову частку фінансування. Далі – набір перспективних ідей середнього калібру, їх розробляють створені для цього команди. І, нарешті, широке коло ще не розроблених ідей та інновацій, що передбачають поступове вдосконалення продуктів. Імпульси поширюються пірамідою зверху вниз, але часом і знизу вгору, адже буває, що великі інновації починаються з дрібниць.

Інноваційна піраміда допоможе топ-менеджерам краще оцінювати поточні розробки, вносити корективи, якщо ідеї виявляються перспективними та вимагають подальшого розвитку, і більш ясно бачити, що відбувається на всіх трьох рівнях. Культура інновацій розвивається тоді, коли кожен має можливість висловитися. Поки групи обраних займаються великими проектами, а тимчасові команди пестують ідеї середнього калібру, решта співробітників компанії також вносять ідеї до корпоративної скарбнички.

Новатором та ініціатором проекту може бути кожен. IBM у липні 2006 р. провела триденний інтернет-форум InnovationJa, під час якого близько 140 тис. співробітників та клієнтів зі 104 країн внесли близько 37 тис. пропозицій. В результаті IBM одержала величезний обсяг інноваційної сировини.

Організаційні заходи,зробіть більш гнучкими планування та контроль. Один із способів домогтися того, щоб інноваційна діяльність могла активно розвиватися не на шкоду затвердженим планам та бюджету – залишати резервні кошти на непередбачені витрати. У цьому випадку новаторам не доведеться прибирати в довгу скриньку перспективні ідеї та чекати наступної процедури формування бюджету або йти з простягнутою рукою до «великого» керівництва, зацикленого на поточних прибутках та доходах.

Для інноваційних проектів потрібні спеціальні моделі фінансування та співробітництва з партнерами, але ще необхідно звільнити їх від деяких корпоративних правил. Наприклад, інновації можна розвивати, оперативно виготовляючи дослідні зразки та перевіряючи їх плюси та мінуси серією бліц-тестів; це означає, що заявки на додаткове фінансування будуть з'являтись швидше, ніж на материнському підприємстві.

Структурні заходи,налагодьте співпрацю основної компанії та нового підрозділу. Необхідно налагодити тісніші контакти між учасниками інноваційних проектів та іншими співробітниками. Важливо, щоб новатори та керівники материнської компанії регулярно зустрічалися та проводили плідні бесіди. Підтримка зовнішніх зв'язків має бути одним із обов'язків інноваційних груп, а й «головним» керівникам слід стимулювати співпрацю, щоб між ними та новаторами не тільки не було тертя та антагонізму, а, навпаки, міцніла взаємна повага. Учасники робочих зустрічей повинні обмінюватися знаннями, говорити про те, як запобігти поглинанню старих продуктів новими чи максимально ефективно сформувати окремі напрямки діяльності на основі розробок інноваційного підрозділу.

Тісні взаємодії сприяє гнучка структура організації, за якої представники різних підрозділів разом шукають вирішення проблем. Успіх багатопрофільної роздрібної корпорації Williams-Sonoma в інтернет-торгівлі пояснюється тим, що її веб-новатори вигадали, як у своїх розробках врахувати інтереси інших підрозділів компанії. Гендиректор Говард Лестер із самого початку вважав, що інтернет-підприємства, які існують самі собою, – безглуздість. У червні 1999 р. Williams-Sonoma відкрила онлайновий магазин подарунків, а в листопаді почала продавати через Інтернет кухонні меблі та супутні товари, підтримуючи свій «оффлайновий» бізнес. Після того, як пробні проекти виправдалися, було створено підрозділ електронної торгівлі, який розмістили в окремій будівлі. Але новий підрозділ не конкурував зі старими відділами, а вигадував, як покращити та розширити їхню роботу. Щоб зміцнювати контакти з усією компанією, підрозділ взявся безкоштовно вивчати решту співробітників премудростям роботи в Інтернеті.

Кадрові заходи,вибирайте лідерів та заохочуйте співпрацю. У тих компаній, які цінують та розвивають організаторські здібності співробітників, більше шансів створити визначні інновації. Williams-Sonoma швидко досягла успіху в електронній торгівлі частково тому, що приділяла велику увагу людям. Шеллі Нендкеоляр, перший керівник групи інтернет-комерції, не лише вважався найкращим фахівцем – він був уродженим лідером. Він добре розумів значення добрих стосунків і тому запросив до себе в команду співробітників із різних відділів, щоб вони могли підтримувати контакти з колишніми колегами; крім того, він найняв людей з боку, що вміли те, чого не вміли свої. Нендкеоляр організував консультаційні поради з представників різних відділів, і ці поради тісно співпрацювали з його групою. Він вигадав посаду інтегратора, який встановлював зв'язок між робочими групами.

* * *

Наведений ознайомлювальний фрагмент книги Інноваційний бізнес. Формування моделей комерціалізації перспективних розробок (Н. В. Нечаєва, 2011)наданий нашим книжковим партнером -

Зміст процесу комерціалізації результатів наукових досліджень про. Об'єкти інтелектуальної власності, їхня класифікація. Авторське та виключне право на об'єкти інтелектуальної власності. Патентний захист інтелектуальної власності Ліцензія та її види. Основні організаційно-комерційні схеми комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності. Основні стадії керування процесом комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності.

Комерціалізація результатів наукових досліджень є процес залучення їх у економічний (комерційний) оборот у різних сегментах національного та глобального ринків. Для цього вони мають бути трансформовані таким чином, щоб цей інтелектуальний продукт був затребуваний економікою, мав попит.

Організація доведення результату дослідження до комерційної "зрілості" як товару предмет менеджменту інновацій. Цей процес зазвичай завершується для наукової організації отриманням ліцензії на розробку.

Індикатором наявності інтелектуального продукту потенціалу комерціалізації є можливість віднесення його до одного з видів інтелектуальної власності, що дає право використовувати цей продукт в економічній діяльності.

У теорії та практиці комерціалізації продуктів інтелектуальної власності виділяються такі об'єкти інтелектуальної власності, закріплені у чинному праві:

• 1 Об'єкти авторського права:
• 1.1 Твори науки
• o розробки тощо;
• o комп'ютерні програми;
• o бази даних тощо.
• 1.2 Твори литературы
• o художні та публіцистичні видання;
• o навчальні видання;
• o сценарії театру та кіно тощо.
• 1.3 Твори мистецтва
• o музичні;
• o кіно;
• o відео;
• o фото;
• o образотворче мистецтво;
• o архітектура та ін.
• 2 Об'єкти промислової власності:
• 2.1 Винаходи
• o пристрої;
• o способи виготовлення;
• o речовини та ін.
• 2.2 Промислові зразки
• 2.3 Корисні моделі
• 2.4 Товарні знаки
• 3 Виробничі секрети – ноу-хау
• o конструкторські;
• o технологічні;
• o розрахункові;
• o фінансові;
• o комерційні та ін.

Об'єкти інтелектуальної власності можуть бути віднесені або до авторського права або виняткового права.

Права автора на твори науки, літератури, мистецтва є особистими та невідчужуваними. Автор у процесі комерціалізації права власності на свої продукти творчої діяльності мають право на винагороду.

Виняткове право належить до об'єктів промислової власності та ноу-хау. Воно дає право розробнику - (фізичній чи юридичній особі) використовувати нововведення на свій розсуд дозволяти або забороняти це робити іншим.

Виняткове право означає можливість комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності у господарській практиці за правилами ринку. Щоб така можливість з'явилася, необхідний їхній захист спеціальними державними охоронними документами: патентом або свідоцтвом. Тільки за наявності цих документів на об'єкти промислової власності можливі комерційні відносини щодо передачі прав на їх використання з отриманням відповідного доходу (прибутку).

Корисна модель (конструкція, технологія) захищається свідоцтвом про реєстрацію на 10 років.

Промисловий зразок під час реєстрації захищається патентом або свідоцтвом на 15 років.

Товарний знак - символічне зображення (опис) відмінностей товарів різних виробників захищається свідоцтвом про реєстрацію строком на 10 років із подальшим правом продовження цього строку.

Ноу-хау - "знаю як" - секрет технології, креслення, схеми, моделі та ін. не патентуються на користь збереження конфіденційності.

Формою охорони ноу-хау є збереження їх у таємниці. Необхідною умовою комерціалізації ноу-хау є вимога до учасників реалізації розробки про нерозголошення секретів та відсутність публікацій у відкритому друкі.

У Росії її всі питання патентного захисту регулюються російським патентним відомством - Роспатентом, яке відповідно до Цивільного кодексу РФ здійснює єдину політику у сфері охорони об'єктів промислової власності, приймає до розгляду заявки на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, здійснює державну реєстрацію, видає патенти, публікує офіційні відомості, видає патентні правила

Частина 4 ЦК України містить визначення критеріїв патентоспроможності об'єктів промислової власності, які визнаються патентоспроможними.

Як винахід охороняється технічне рішення в будь-якій галузі, що відноситься до продукту (зокрема, пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культурі клітин рослин або тварин) або способу (процесу здійснення дій над матеріальним об'єктом за допомогою матеріальних засобів).

Не є винаходами:

• o відкриття;
• o наукові теорії та математичні методи;
• o рішення, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів та спрямовані на задоволення естетичних потреб;
• o правила та методи ігор, інтелектуальної чи господарської діяльності;
• o програми для ЕОМ;
• o рішення, які полягають лише у поданні інформації.

Не надається правова охорона як винахід:

• o сортам рослин, породам тварин та біологічним способам їх отримання, за винятком мікробіологічних способів та продуктів, отриманих такими способами;

Як корисна модель охороняється технічне рішення, що відноситься до пристрою. Корисної моделі надається правова охорона, якщо вона є новою та промислово застосовною. Не надається правова охорона як корисна модель:

• o рішенням, що стосуються лише зовнішнього вигляду виробів і спрямованих задоволення естетичних потреб;
• o топологіям інтегральних мікросхем.

Як промисловий зразок охороняється художньо-конструкторське рішення виробу промислового або кустарно-ремісничого виробництва, що визначає його зовнішній вигляд.

Промисловому зразку надається правова охорона, якщо за своїми суттєвими ознаками він є новим та оригінальним.

До суттєвих ознак промислового зразка належать ознаки, що визначають естетичні та (або) ергономічні особливості зовнішнього вигляду виробу, зокрема форма, конфігурація, орнамент та поєднання кольорів.

Не надається правова охорона як промисловий зразок:

• o рішенням, зумовленим виключно технічною функцією виробу;
• o об'єктах архітектури (крім малих архітектурних форм), промисловим, гідротехнічним та іншим стаціонарним спорудам;
• o об'єктах нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин.

Однією з основних форм комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності є ліцензія.

Ліцензія - державний документ, що дає дозвіл фізичним або юридичним особам використовувати винахід, захищений патентом, технічні знання, технічні та конструктивні секрети виробництва, товарний знак і т. д. патенту (ліцензії) видає покупцю (ліцензіату) ліцензію використання у певних межах своїх прав на патенти ноу-хау, товарні знаки тощо.

За характером та обсягом прав на використання ліцензії поділяються на такі види:

• o патентні - у разі передачі прав використання патенту, у тому числі - прості (невиключні), коли права використання патенту мають ліцензіат і ліцензіар; виняткові, коли монопольне право користування патентом належить ліцензіату; повні - у разі ліцензіат використовує патент один протягом обумовленого договірного срока;
• o безпатентні - у разі права використання ноу-хау передаються за умовами, передбачених у договорі.

Невиключна ліцензія залишає за ліцензіаром право надати ліцензію на об'єкт промислової власності іншим покупцям.

Виключна ліцензія може бути надана на право використання об'єктів з обмеженою сферою застосування (унікальні верстати, прилади), оскільки можна збути лише обмежену кількість подібної продукції.

Ліцензіар, як правило, приймає рішення про продаж ліцензії, виходячи з комерційних умов отримання вигоди ліцензіатом та своєю власною.

Щоб дати оцінку цим комерційним умовам ліцензіат проводить передпродажне вивчення складу та числа потенційних покупців ліцензії (тобто визначає сегмент та ємність ринку на даний об'єкт), кон'юнктурний аналіз.

Кон'юнктурний аналіз передбачає вивчення галузевого ринку (тенденцій розвитку техніки, технологій, рівня цін, попиту тощо) і прогнозування динаміки попиту даний виріб.

На базі проведеного кон'юнктурного аналізу приймається рішення про форму реалізації ліцензії - продаж на право застосування інтелектуальної власності (оформляється у вигляді ліцензійного договору) або створення спільного підприємства з виробництва нових виробів, застосування нової технології (оформляється спеціальною угодою, в якій обумовлюються частки сторін у капіталі фірми , порядок розподілу прибутків та інші питання спільного використання техніки).

Нині у практиці комерціалізації інтелектуальної власності склалося шість основних організаційно-комерційних схем:

1. Укладання ліцензійного договору або передача нововведення як нематеріальний актив до статутного капіталу малого інноваційного підприємства, що організується.

При обмеженні можливості укласти ліцензійну угоду з метою комерціалізації розробки власник патенту може прийняти рішення про створення малого інноваційного підприємства.

При створенні малого інноваційного підприємства йому можуть бути нематеріальними активами передані виняткове право на об'єкти промислової власності, програми ЕОМ, володіння ноу-хау та ін.

Для визнання нематеріальним активом об'єкта інтелектуальної власності він повинен мати потенційну здатність приносити прибуток.

2. Створення розробником (фізичною чи юридичною особою) підприємства з виробництва нового виробу та продажу його на ринку.

Зважаючи на відсутність, як правило, у розробника досвіду та знань у сфері комерціалізації нововведень, фінансів, правових умов та ін. у прибутках (за договором).

Менеджер у разі вирішує завдання з оцінці комерційного потенціалу розробки, проведенню маркетингових досліджень, взаємодії з фондами підтримки інноваційного підприємництва, роботи з клієнтурою, організації реклами тощо.

У будь-якому разі власнику інновації та менеджеру необхідно буде провести такі заходи:

• o отримати патент на об'єкт промислової власності;
• o визначити за допомогою сертифікованого оцінювача ринкову вартість виробу;
• o провести маркетинг нового виробу;
• o підготувати бізнес-план нового виробу;
• o знайти інвестора;
• o оформити все необхідні документита зареєструвати нову юридичну особу - мале інноваційне підприємство;
• o провести переговори з інвесторами та закріпити їх результати у формі договору про подальший викуп частки інвестора у статутному капіталі, договору про поділ прав на інтелектуальну власність, створену в процесі діяльності підприємства;
• o розпочати виробничо-збутову діяльність нового підприємства, зафіксувавши в договірних документах гарантію того, що інвестор не матиме можливості витіснити розробника з бізнесу після випробування циклу виробництва або знизити його частку у прибутках.
• 3. Організація розробником промислового виробництва з урахуванням дослідного зразка дослідної установки.

Якщо потенційний інвестор не готовий до інноваційних інвестицій через їх високі ризики, то власник дослідного зразка може обрати наступну схему його комерціалізації:

• o здійснити пошук стратегічного партнера - підприємства, фірми, що вже діє на тому ж галузевому ринку, але не є конкурентом з виробництва нової продукції, що запускається у виробництво, і готового підтримати партнера, у тому числі в інвестиційному фонді або венчурній компанії;
• o подати заявку у програму чи проект фінансування розвитку пріоритетних напрямів техніки та технологій;
• o організувати мале інноваційне підприємство з партнером – учасником підприємства;
• o укласти тристоронній договір - розробник - підприємство - фонд - умови фінансування малого інноваційного підприємства.

Як показує вітчизняна та зарубіжна практика мале інноваційне підприємство, як правило, не є самодостатнім на конкурентних ринках і самостійно не в змозі трансформуватися у середні та великі підприємства. Виведення ринку нової продукції потребує сукупності різноманітних ресурсів (матеріальних, фінансових, інвестиційних, кадрових) нового рівня менеджменту, що ні під силу разработчику1.

Тому використовується практика співробітництва з великими корпораціями та компаніями вже на ранніх стадіях створення інноваційного підприємства.

• 4. Створення в системі наукових та науково-допоміжних структур розробника спеціального підрозділу, що забезпечує відбір проектів та пошук замовлень на розробку та впровадження інновацій.
• 5. Виділені зі складу науково-дослідної організації підрозділи – афілійованого з ним інноваційного підприємства.

У схемі має бути передбачено контроль науково-дослідної організації за діяльністю афілійованого підприємства через представника інституту у раді директорів підприємства.

6. Створення спільно з великою корпорацією, фірмою спільного підприємства розширення комерціалізації розробки. І тут корпорація забезпечує фінансування і управління розробки, а мале - інтелектуальну складову розробки.

Процедури комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності варіюються залежно від рівня готовності розробки до промислового виробництва, джерела фінансування, форми стратегічного партнерства та інших обставин та конкретних умов діяльності підприємств та кон'юнктури на ринку інноваційної продукції.

Модель процесу комерціалізації у різних випадках істотно відрізняється. Вона залежить від виду інноваційного процесу, що має фундаментальний чи ринково-орієнтований маркетинговий характер. Звідси й відмінність початкових стадій процесу комерціалізації. Коли інновація розробляється виходячи з потреб ринку, то виробник вже заздалегідь, до вкладення основних витрат, готовий до певного прибутку і переважно впевнений у комерційному успіху.

Укрупнене управління процесом комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності можна поділити на п'ять основних стадій.

• 1. Облік, виявлення, ідентифікація, інвентаризація інновацій. Необхідно з'ясувати, до якого типу інновацій належить інновація, що комерціалізується, оскільки інновації поділяються на технологічні, виробничі, освітні, організаційні і т.д., а також врахувати можливість віднесення її до об'єкта інтелектуальної власності.
• 2. Правова охорона інтелектуальної власності. Необхідно патентувати або розглядати можливість використання нововведення як ноу-хау. Таке рішення залежить від технічної значущості об'єкта, стадії його готовності для масового випуску, наявності конкурентів, дослідження ринку, внутрішнього та зовнішнього середовища інноваційного підприємства і навіть від масштабів цього підприємства та кількості працівників, які працюють на ньому.
• 3. Оцінка ринкової вартості інтелектуальної власності, що є одним із найскладніших етапів у зв'язку з недосконалістю методик оцінки та аудиту ОІВ. До того ж, оцінку бажано проводити на всіх стадіях життєвого циклу об'єктів. Останнім часом така безперервна оцінка вартості вже дістала назву динамічної.
• 4. Комерціалізація - управління використанням інтелектуальної власності, тобто. сам етап виведення науково-технічного продукту ринку, пошук покупців (якщо продукція не виконувалася конкретним замовником), використання найефективніших і прибуткових шляхів активізації переваг об'єкта. На цьому етапі відзначається зростання значущості маркетингових досліджень.
• 5. Маркетингова політика насправді інноваційний маркетинг, що має динамічний характер. Цей етап включає проведення маркетингових досліджень, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища, ситуаційний аналіз, пошук постачальників та споживачів інтелектуального продукту, моніторинг конкурентів, припинення недобросовісної конкуренції, дослідження необхідності модифікації та модернізації інтелектуальної власності.

Важливо відзначити, що ця стадія не є останньою в ланцюзі процесу комерціалізації, вона повинна здійснюватися паралельно до інших. Попередні стадії представлені у належній хронологічній послідовності, як і відбувається комерціалізація. Комерціалізація означає успішну реалізацію інноваційного процесу.

На рис. 9 представлено схему управління процесом комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності.

1

У статті автори дають визначення терміну «комерціалізація», визначають послідовність та сутність етапів даного процесу, виділяють, класифікують та характеризують учасників процесу комерціалізації, проводять порівняльний аналіз існуючих способів комерціалізації науково-технічної продукції, виявляють проблеми, що перешкоджають використанню з комерційними цілями результатів науково-технічних. розробок у Росії. У зв'язку з активним розвитком ринку науково-технічної продукції актуальною проблемою стає пошук раціональних способів комерціалізації результатів наукових розробок, у тому числі тих, які спочатку створювалися як некомерційні продукти. Від грамотного розв'язання задачі комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності залежить економічна результативність діяльності у сфері наукових досліджень. Мета статті полягає у вивченні російської практики в галузі комерціалізації науково-технічної продукції та встановлення особливостей цього процесу на російському ринку.

способи комерціалізації

науково-технічна продукція

комерціалізація

1. Зінченко В. І., Мінакова Н. Н. Комерціалізація наукових розробок (теорія та регіональна практика). - Томськ: Вид-во НТЛ, 2005.

2. Козметський Дж. Виклик технологічних інновацій на порозі нової ери загальносвітової конкуренції / / Трансфер технології та ефективна реалізація інновацій / За ред. Н. М. Фонштейн. - М: АНХ, 1999. - 296 с.

3. Ляшин А. Стратегії комерціалізації інновацій – міст між інноватором та бізнесом [Електронний ресурс] // Економіка та життя. – 2011, № 36 (9402). - URL: http://www.eg-online.ru/

4. Мухопад В. І. Сутність, засоби та проблеми комерціалізації інтелектуальної власності в російській економіці // Матеріали секційного засідання Третього Всеросійського форуму «Інтелектуальна власність - XXI століття» 20-23 квітня 2010 р. / За ред. Є. В. Корольової. - М.: Російський державний інститут інтелектуальної власності (РДІВС), 2010.

5. Науково-інформаційні матеріали на тему «Комерціалізація результатів науково-дослідної діяльності: базові моделі та механізми використання науково-технічної продукції», Фінансова академія при Уряді Російської Федерації, Москва – 2009.

На сьогоднішній день одним із завдань російської економіки є розвиток промислового наукомісткого виробництва, розробка різних технологічних приладів та формування стійких ринкових відносин у промисловості для отримання вітчизняної конкурентоспроможної продукції. До теперішнього часу Росія зберегла свій високий науково-технічний потенціал, незважаючи на фінансову кризу та складний перехідний період до ринкової економіки у 90-х роках XX століття. У зв'язку з активним розвитком ринку науково-технічної продукції нині актуальною проблемою стає пошук шляхів комерціалізації цієї продукції.

Комерціалізаціяє процес розробки та реалізації низки заходів, за допомогою яких результати наукових досліджень та дослідно-конструкторських розробок можна запропонувати на ринках товарів та послуг з комерційними цілями.

Комерціалізація приладових виробів передбачає пошук та відбір розробок для фінансування, залучення інвестицій, впровадження розробок у виробництво та їх супровід.

У загальному вигляді процес комерціалізації включає кілька основних етапів.

У першому етапі відбувається відбір найвигідніших з комерційної погляду науково-технічних розробок. При виборі тієї чи іншої продукту відбувається аналіз потенційного ринку (визначення сегмента ринку, можливої ​​частки продажів, затребуваність продукту потенційного покупця тощо.). Для успішного просування науково-технічної продукції ринку організація має спрогнозувати всі проблеми, які можуть виникнути надалі. Для цього доцільно використати методологію SWOT-аналізу.

Після проведення аналізу ринку необхідно виділити функціональні характеристики розробки, які цікаві ринку і які пред'являється платоспроможний попит. На даному етапі також можливе залучення проміжного інвестора, який вкладає певні кошти у доопрацювання технології та надання їй товарного вигляду. Загальною метою проміжного інвестора є продаж технології стратегічного інвестора, який забезпечить її доведення до стадії серійного чи масового виробництва.

На другому етапі комерціалізації відбувається формування необхідних фінансових коштів, а також закріплення та розподіл прав між усіма учасниками процесу.

Четвертий етап комерціалізації передбачає запуск інноваційної розробки у виробничий процес.

Учасники процесу комерціалізації складаються з двох основних груп: автори технологічних розробок та потенційні інвестори.

• університети та інститути, що фінансуються за рахунок вітчизняних та міжнародних грантів, прямих інвестицій тощо;
• наукові колективи, які не мають потенційних інвесторів та фінансуються невеликими разовими грантами;
• малі інноваційні компанії, у яких працюють вчені та інженери, які проводять цілеспрямовано комерціалізацію своїх розробок;
• вчені та винахідники, які з різних причин відокремилися від наукових інститутів та працюють самостійно. Учасники цієї групи можуть запропонувати досить велику кількість розробок, але вони часто обмежені у фінансових коштах.

Серед потенційних інвесторів процесу комерціалізації науково-технічних розробок доцільно зазначити:

• державні та міжнародні фонди та програми, які мають помітний вплив на розвиток російської науки, надаючи допомогу в процесі комерціалізації науково-технічних розробок, виділяючи при цьому значний обсяг фінансових коштів;
• гранти, цільові програми, кошти недержавних фондів, міжнародні проекти;
• венчурні фонди, які здійснюють фінансову підтримку розробників замість повної або часткової передачі прав на результати досліджень та розробок;
• промислові підприємства, що фінансують наукові дослідження з метою їхнього подальшого використання у своїй діяльності.

При цьому в процесі комерціалізації часто беруть участь посередники, які здійснюють залучення фінансових засобів та пошук технологій. Як посередників можуть виступати консалтингові компанії, які надають різні послуги з просування розробки ринку.

Основним моментом у процесі комерціалізації науково-технічної продукції є вибір способу комерціалізації. На даний момент виділяють три основні способи комерціалізації інновацій з точки зору ступеня передачі прав на розробку:

• самостійне використання розробки, що передбачає організацію виробництва та виведення на ринок розробки, виробництво та передачу обладнання в лізинг (передача прав користування обладнанням та інновацією), а також інжиніринг. При використанні даного способу комерціалізації розробники мають усі права на розробку, отримують максимально можливий дохід у разі успішного позиціонування та просування продукту на ринку. Серед недоліків способу можна відзначити: дуже високі ризики, великий термін окупності; наявність високих стартових витрат для організації власного виробництва;
• переуступка частини інтелектуальних прав на розробку у вигляді: продажу ліцензій (власник надає певні права на використання патенту на свою розробку на конкретній території протягом певного періоду та за певну винагороду); франчайзингу (придбання ліцензії на використання патенту для виробництва продукції такої самої торгової марки на конкретній території за певну плату); підряду на спільну розробку (договір із споживачем готової продукції щодо створення нового підприємства з метою спільного використання всіх його ресурсів); передачі секретів виробництва (передача знань та прав на їх використання в обсязі, передбаченому у ліцензійному договорі). Переваги методу: низькі витрати під час здійснення діяльності; невеликі ризики у зв'язку з переуступкою частини прав власності; можливий вихід ринку за рахунок інших компаній; платежі від використання роялті Серед недоліків слід зазначити те, що при цьому способі комерціалізації доходи досить низькі і існує великий ризик порушення патентних прав;
• повна передача інтелектуальних прав на розробку має на увазі: відчуження від прав (безповоротна передача авторських прав) або продаж патентних прав (передача повністю всіх прав ліцензіату на встановлений термін). До переваг способу можна віднести невисокий рівень витрат, малоймовірність ризиків, швидку окупність. Серед недоліків основними вважаються високі витрати на пошук і залучення покупця прав, витрати на юридичні консультації, ризик недоотримання значних доходів від використання розробки в майбутньому.

Таким чином, для науково-технічних розробок вузькоцільової спрямованості, які потрібні на обмеженій кількості підприємств або на які існує лише один або кілька покупців, доцільно використовувати другий або третій способи комерціалізації. Третій спосіб раціональний, якщо розробнику науково-технічної продукції проблематично в майбутньому використовувати розробку в комерційних цілях та економічно доцільніше спрямувати зусилля на створення нової продукції, а не на організацію серійного або масового виробництва вже створеного товару. Для розробок, які можуть бути запропоновані з комерційною метою значній кількості споживачів на ринку, не пов'язаних один з одним, кращим є перший спосіб комерціалізації, оскільки використання розробки за таких умов може дати значний економічний ефект у майбутньому, який неможливо адекватно оцінити при продажу прав на розробку на поточний час.

У разі самостійного використання розробки, не включаючи передачі обладнання в лізинг та інжиніринг, потенційний прибуток за певний період може бути оцінений відповідно до формули:

П Т1 = tн∑tк V t×ΔП t×K dt,(1)

де: П Т1 - потенційний обсяг прибуток від реалізації товарів та послуг власного виробництва, за певний період Т, ден.ед.;

V t- Обсяг збуту продукції на рік, шт.;

ΔП t - очікуваний прибуток від одиниці виробленої продукції на рік t, у грошових одиницях;

K dt – коефіцієнт дисконтування у році t;

tн і tк - початковий та кінцевий роки розрахункового періоду T відповідно.

У разі переуступки частини інтелектуальних прав на розробку або повної їх передачі для розрахунку прибутку використовують формулу:

П Т2 = Д × tн ∑ tк V t×ΔП t×K dt,(2)

де: П Т2 - потенційний розмір прибутку за період Т від продажу ліцензій чи патентів, включаючи лізинг, франчайзинг, інжиніринг тощо, ден. од.;

Д - частка правовласника в прибутку покупця патенту чи ліцензії, %.

Якщо в результаті розрахунків ПТ 1 > П Т2 , то підприємствам буде вигідніше самостійно використовувати розробку, і якщо П Т1< П Т2 - то выгоднее продавать лицензии или патенты на разработку .

Комерціалізація використання результатів науково-дослідної діяльності, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів у вузах та наукових організаціях, може реалізовуватися з використанням децентралізованої, централізованої та змішаної моделей. У рамках децентралізованої моделіпідприємство, провідне науково-дослідну діяльність, самостійно шукає напрями комерціалізації та інвесторів для цього процесу, використовуючи найбільш доцільні з погляду економічної, соціальної та інформаційної ефективності способи комерціалізації.

У централізованої моделіМетоди комерціалізації визначаються вищою організацією, а організація-розробник здійснює лише авторський нагляд над продукцією, часом займається переробкою науково-технічної продукції з метою надання їй певних споживчих свойств. У змішаної моделічастина розробок, найважливіших для держави, комерціалізується за централізованою моделлю, менш важливі розробки передаються на повну компетенцію організації-розробника.

Перевагою при використанні децентралізованої моделі є високий ступінь зацікавленості підприємства-розробника в ефективній комерціалізації продукції, яка є найбільш затребуваною з точки зору ринку. Недоліком може стати можлива відсутність коштів та інвесторів для доведення продукції до виробництва та кінцевого споживача. У централізованій моделі переваги та недоліки прямо протилежні децентралізованій моделі: наявність фінансування для просування розробки на ринок, але менш висока зацікавленість підприємства-розробника у результатах комерціалізації науково-технічної продукції.

Серед проблем комерціалізації технологій, що виникають на російському ринку, можна зазначити:

• незавершеність більшості досліджень самої розробки. Таким чином, існує лише базовий варіант товару-розробки з низкою функціональних характеристик, які необхідно доробляти, щоб надати розробці всі необхідні властивості товару з погляду маркетингу. Існуючий зразок у разі відображає основні властивості і характеристики майбутнього продукту, але з визначає конкурентоспроможність продукту проти аналогічними товарами чи товарами-заменителями, що, відповідно, знижує цінність самої розробки. Вирішенням проблеми може стати проведення ринкових досліджень, виявлення основних властивостей розробки, які цікаві для потенційних покупців подібної продукції, та доопрацювання науково-технічної продукції відповідно до виявленого потенційного попиту;
• проблема пошуку необхідних фінансових засобів для розробки та інвесторів, які будуть готові взяти на себе всі ризики, пов'язані із цим процесом;
• Проблема адекватної оцінки комерційної привабливості технології пов'язані з тим, що у Росії практика пошуку можливостей комерціалізації науково-технічної продукції ще розвинена, відповідно, кожен розробник займається власними пошуками потенційних покупців та інвесторів, зіштовхуючись у своїй з небажанням споживачів деяких випадках купувати інноваційну продукцію або вкладати кошти у її доопрацювання до виду, який буде цікавим для споживачів;
• низька юридична грамотність розробників у галузі захисту об'єктів інтелектуальної власності та їх ринкового використання, а також загалом недосконалість законодавства у цій сфері.

Висновок

У статті виділено особливості комерціалізації науково-технічної продукції в Росії, визначено об'єкти-учасники, які взаємодіють у процесі фінансування, створення та просування на ринок з комерційною метою результатів наукових розробок, проведено порівняльний аналіз способів комерціалізації науково-технічної продукції, виявлено проблеми, що перешкоджають розвитку процесів у сфері комерціалізації результатів науково-технічних розробок у Росії. Через війну природного прогресу у суспільстві загалом зростає потреба у пошуку можливостей комерціалізації результатів науково-технічних розробок. З проведеного аналізу, можна дійти невтішного висновку у тому, що з ефективної комерціалізації приладових виробів слід приділяти велику увагу вибору способу комерціалізації, оскільки від цього залежить розмір ефекту, одержуваний розробником у перспективі.

Рецензенти:

Смирнов С. Би., д-р екон. наук, професор, зав. кафедрою економічної теорії та бізнесу ФДБОУ ВПО "Санкт-Петербурзький національний дослідницький університет інформаційних технологій, механіки та оптики", м. Санкт-Петербург.

Кролівецький Е. Н., д-р екон. наук, професор, професор кафедри управління економічними та соціальними процесами ФДБОУ ВПО "Санкт-Петербурзький державний університет кіно та телебачення", м. Санкт-Петербург.

Бібліографічне посилання

Цуканова О.А., Шашкова О.В. ОСОБЛИВОСТІ КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЇ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ У РОСІЇ // Сучасні проблеми науки та освіти. - 2013. - № 2.;
URL: http://science-education.ru/ru/article/view?id=9026 (дата звернення: 17.12.2019). Пропонуємо до вашої уваги журнали, що видаються у видавництві «Академія Природознавства»